Опівнічний чай
Пальці креслять химерні знаки, Там, де тіні ковтають світло. Знаєш, мені майже однаково, На всі програні мною битви. Я уже не кричу ночами, Не гамселю на кухні посуд. Недопитої кави ковтками Між лопаток стікає осуд Моїх вкрай дбайливих сусідів. Знаєш, стіни теж мають вуха. Поміж цих сімейних обідів, Мій - бенкет самоти і розрухи. У своїй бетонній коробці Кволо стукає серце миші. Коли час на чужому боці, Мимоволі радієш тиші. Повня мріє вгорі медаллю, Відчайдушно хочеться вити. Ніч огорне мене вуаллю, По-під шкіру проникне вітер. Знаєш, мовчки - не значить тихо. Тиша часом кричить гучніше. Ми - не більш ніж миттєвий вихор, Вічні тільки любов і вірші.
2019-01-29 19:37:31
18
9
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (9)
Химера Зеленоока
😘❤
Відповісти
2019-01-30 07:38:44
Подобається
MEDIOCRITY
Це шедевр!! 🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹🌹
Відповісти
2019-01-30 19:10:19
1
Химера Зеленоока
Відповісти
2019-01-31 08:27:08
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3832
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
109
16
9518