Пульсації
Химера Зеленоока
Крихтами попелу серце просотане. Випито кухля печалі до дна. Те, що ховають за комами, нотами, Дозволу вийти собі не пита. Нащо так різко і нащо так болісно? Я не тримаю: ідеш, то іди. Коли узгоджено втечу із совістю, Навіть в піску виростають сади. П'яними римами сповіді стримані, Ляжуть із вуст, що до крові мовчать. Бризками, краплями, зливами, хвилями Ставлять свою на папері печать. Ти не зумієш дізнатись, підслухати, Плач, що безумством до болю кричить. Кроки твої відмічає розрухою Доля, що нашу розмотує нить. Кров'ю в папір уплітаються сповіді, Таврами тліє відлуння років. Тільки і можу собі я дозволити, Блеф півреальності, чар напівснів.
2018-07-16 19:21:04
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Оксана Галицька
Аааа, як це круто 😍. Просто неперевершений вірш.
Відповісти
2018-07-23 11:08:44
1
Химера Зеленоока
@Оксана Галицька Merci 😊
Відповісти
2018-07-23 17:42:54
Подобається
Інші вірші поета
Опівнічний чай Дівчинка у синьому Хроніки Інших Безсоння
Інші поети
Трояндочка
@Rose_Senorita
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14136
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11207