Вірші
Недоконаний Рай
Один, два, три...
Під деревцем.
Що за істина?
І я стану справжнім...
І я бачу це яскраве світло...
Це й все, що маю.
Що ти сказав?
І я знаю...
Але чому ти заговорив?
Гострий меча, що біля тебе...
Зостанься в полі зору!
Смерть і забава - це моє майбутнє...
Загубився, був загубленим...
Зостанься в полі зору!
Недоконаний Рай.
Тепер бийся, загоюючи свої рани.
І не знаю чому... Не знаю чому...
Але зостанься в полі зору!
5
0
136
Мій тернистий шлях...
Квіти сяйні, знай, журбу навівають
Личко твоє знов мені нагадають.
Дощ той, що в ньому любив я купатись
Холодом зимним вже може злякати.
Міниться час - аж в гаю завиває
Вітри пісень сумовитих співають.
Барвами ліс урочисто квітчається
Серце чуттями повниться й карається.
З місяця скельця докупи збираю
Мрії свої в них вберу й засипаю.
Часу піски виплітають картини
Та, що було, вже не вернеться нині.
Сенсу життя по світах ми шукаємо
Звіку й довіку у мандрах блукаєм.
Знов неозорості поклик я чую,
Тернами шлях цей нам доля готує.
Мій тернистий шлях...
7
0
155
Шкодую щоразу
Опустила додолу задумливо очі
Впало пасмо шовкове на високе чоло
Не чути від тебе жодного слова,
Ти сумно зітхаєш
І сльози течуть по твоїх щоках
Прагнеш почути звістку щасливу,
Нехай неправдиву
Я не міг на твої почуття відповісти
Та якби я тоді відповів, хоч боявся і не хотів
Чи могли б ми й досі бути з тобою?
Вітер, хлюпіт прибою і дихання моря
Я хочу почути знову і знову
Поривчасте дихання, тиху розмову твою
Та біль відчуваю раптової втрати,
Хай де ти є
Шкодую щоразу, лиш варто
Згадати дихання твоє...
10
2
156
