Вадим Опівніч
@Kind_
Пишу вірші, буду радий вашим коментарям
Вірші Всі
Недоконаний Рай
Один, два, три... Під деревцем. Що за істина? І я стану справжнім... І я бачу це яскраве світло... Це й все, що маю. Що ти сказав? І я знаю... Але чому ти заговорив? Гострий меча, що біля тебе... Зостанься в полі зору! Смерть і забава - це моє майбутнє... Загубився, був загубленим... Зостанься в полі зору! Недоконаний Рай. Тепер бийся, загоюючи свої рани. І не знаю чому... Не знаю чому... Але зостанься в полі зору!
5
0
141
Мій тернистий шлях...
Квіти сяйні, знай, журбу навівають Личко твоє знов мені нагадають. Дощ той, що в ньому любив я купатись Холодом зимним вже може злякати. Міниться час - аж в гаю завиває Вітри пісень сумовитих співають. Барвами ліс урочисто квітчається Серце чуттями повниться й карається. З місяця скельця докупи збираю Мрії свої в них вберу й засипаю. Часу піски виплітають картини Та, що було, вже не вернеться нині. Сенсу життя по світах ми шукаємо Звіку й довіку у мандрах блукаєм. Знов неозорості поклик я чую, Тернами шлях цей нам доля готує. Мій тернистий шлях...
7
0
160
Шкодую щоразу
Опустила додолу задумливо очі Впало пасмо шовкове на високе чоло Не чути від тебе жодного слова, Ти сумно зітхаєш І сльози течуть по твоїх щоках Прагнеш почути звістку щасливу, Нехай неправдиву Я не міг на твої почуття відповісти Та якби я тоді відповів, хоч боявся і не хотів Чи могли б ми й досі бути з тобою? Вітер, хлюпіт прибою і дихання моря Я хочу почути знову і знову Поривчасте дихання, тиху розмову твою Та біль відчуваю раптової втрати, Хай де ти є Шкодую щоразу, лиш варто Згадати дихання твоє...
10
2
162