Шкодую щоразу

Вадим Опівніч

Опустила додолу задумливо очі Впало пасмо шовкове на високе чоло Не чути від тебе жодного слова, Ти сумно зітхаєш І сльози течуть по твоїх щоках Прагнеш почути звістку щасливу, Нехай неправдиву Я не міг на твої почуття відповісти Та якби я тоді відповів, хоч боявся і не хотів Чи могли б ми й досі бути з тобою? Вітер, хлюпіт прибою і дихання моря Я хочу почути знову і знову Поривчасте дихання, тиху розмову твою Та біль відчуваю раптової втрати, Хай де ти є Шкодую щоразу, лиш варто Згадати дихання твоє...

2023-10-12 16:51:39

9

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Lexa T Kuro

Чуттєвий вірш! Ніжність, смуток та трохи ще надії... Естетично гарно, читати легко! Нових натхнень!

Відповісти

2023-10-17 04:10:48

1

Вадим Опівніч

@Lexa T Kuro Дуже дякую вам!

Відповісти

2023-10-17 11:45:19

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1615