Прокрастинація
Кіра Орловська
Лежу на дивані і в стелю дивлюся, Плювати хотіла б на все, Та я не слабачка, тому не здаюся, Й, напевно, проблема мине. Відклала як завжди на завтра, Уже із добру сотню справ. Тепер вже нити справа марна, Вирішувать їх час настав. Прокрастинація погана, На неї все тепер звалю, І в керівництва не догану, А лікарняний вимолю. Прокрастинація — психологічний термін, що означає схильність людини відкладати завдання на потім, тяжіння до справ, що приносять більше задоволення або швидший результат.
2021-04-08 19:42:31
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
АДАМ
Мне понравилось! Беларусь всегда славилась прекрасными стихами)
Відповісти
2021-04-08 20:28:42
Подобається
Кіра Орловська
@АДАМ дякую, та я з України)
Відповісти
2021-04-08 20:41:11
Подобається
АДАМ
@Кіра Орловська а ой, ошибочка, как яна і напраўду як беларуская мова.
Відповісти
2021-04-08 20:42:23
1
Інші вірші поета
Одноманіття Може щось змінити? Ода моєму чоловіку Погляд ображеної
Інші поети
Mesa
@mesa
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1966
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405