Ти все-таки людина...
Наталія Ковальчук
Ти все-таки людина, Не забувай про це через рік, день або годину. Ти заслуговуєш на більше,  якщо лиш допомагаєш іншим. В житті людина може все, Та звірі мають більше серце, Тому й  найбільше нас цінують, Любити дуже щиро будуть, Аби лиш ти їх не підвів,  І щиру дружбу не змінив, На фальш і грубість тих людських світів. Ти ж все таки людина, Не дивись з гори так сміло, Бо ж із височини маєш право споглядати, Коли протягнеш руку допомоги, На обриві серед великої пустоти.
2019-05-04 15:34:22
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Степан Коваль
Продовжуй творити, в тебе це виходить!!
Відповісти
2019-05-04 19:07:41
Подобається
Інші вірші поета
Не закінчений Чого ж жорстокі люди? Адже всі були дітьми... Летять роки занадто швидко... Щастя
Інші поети
Asya
@gunes_aydin
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3374
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4863