Летять роки занадто швидко...
Наталія Ковальчук
Летять роки занадто швидко, Але не вистачає часу, щоб просто у відкриту, Без роздумів думки в слух говорити. Не вистачає часу, Щоб любити, думати і дорожити. Буває - забуваєм, А час то вже спливає. Буває згадуємо - пізно, Коли вже стрілки на годиннику стукочуть дуже грізно. Летять хвилини, години, дні,тижні, Що потім сплітаються у літо, зиму, осінь, веснУ. День за днем хтось, щось забуває. Та гірше коли людина, людину з пам'яті вибиває... Ось так в житті все і буває, Неначе електрошоком в стан такий на глибину відкидає. Тоді починаєм цінувати і кожен день в секундах проживати. Та тільки з тими Кого любити не забували, З ким часу геть не помічали...
2019-05-17 17:43:51
1
0
Інші вірші поета
Щастя Чого ж жорстокі люди? Адже всі були дітьми... Ти все-таки людина... Не закінчений
Інші поети
Nanni
@Nanni
Cristi Cristi
@cristi_sanchez
Daisy Daisy
@daisy_daisy
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5012
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12754