Летять роки занадто швидко...
Наталія Ковальчук
Летять роки занадто швидко, Але не вистачає часу, щоб просто у відкриту, Без роздумів думки в слух говорити. Не вистачає часу, Щоб любити, думати і дорожити. Буває - забуваєм, А час то вже спливає. Буває згадуємо - пізно, Коли вже стрілки на годиннику стукочуть дуже грізно. Летять хвилини, години, дні,тижні, Що потім сплітаються у літо, зиму, осінь, веснУ. День за днем хтось, щось забуває. Та гірше коли людина, людину з пам'яті вибиває... Ось так в житті все і буває, Неначе електрошоком в стан такий на глибину відкидає. Тоді починаєм цінувати і кожен день в секундах проживати. Та тільки з тими Кого любити не забували, З ким часу геть не помічали...
2019-05-17 17:43:51
1
0
Інші вірші поета
Чого ж жорстокі люди? Адже всі були дітьми... Ти все-таки людина... Щастя Не закінчений
Інші поети
Яр Огнев
@Jarog_pogo
Юлія
@loveislife
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5583
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12222