Летять роки занадто швидко...
Наталія Ковальчук
Летять роки занадто швидко, Але не вистачає часу, щоб просто у відкриту, Без роздумів думки в слух говорити. Не вистачає часу, Щоб любити, думати і дорожити. Буває - забуваєм, А час то вже спливає. Буває згадуємо - пізно, Коли вже стрілки на годиннику стукочуть дуже грізно. Летять хвилини, години, дні,тижні, Що потім сплітаються у літо, зиму, осінь, веснУ. День за днем хтось, щось забуває. Та гірше коли людина, людину з пам'яті вибиває... Ось так в житті все і буває, Неначе електрошоком в стан такий на глибину відкидає. Тоді починаєм цінувати і кожен день в секундах проживати. Та тільки з тими Кого любити не забували, З ким часу геть не помічали...
17.05.2019
1
0
Інші вірші поета
Ти все-таки людина... Чого ж жорстокі люди? Адже всі були дітьми... Щастя Не закінчений
Інші поети
_Юпитер_
@_Cuddlies_
Emily Mcbroom
@Lol_books
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14241
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11364