Багряний цвіт
Kruhitka Dobro
Не бачив світ мерзеннішої біди, Як за часів Другої світової війни. Гідність переважала страх А мрії стерті в прах, Гулом сирен, по вітрах: Між вогню бомбувань; Між тілами, страждань; Між материнських чекань; Між солдатських агоній, вагань – Стріляти, чи ні? Вбивати, чи ні? Вмирати, чи ні? А треба стріляти! Доведеться вбивати! І треба вмирати... На цій клятій віні Йшли чорно коралові дощі Й багряно-бурії сніги. Загнивали пекучо жовті рани, Вмирали чорно-білі воїни, Що рвали, різали й страждали, Щоб воля, мрії і свобода Жили в серці у народа Шумом парадів, по місцях: Між рідних друзів, у серцях; Між любові, добра; Між материнсько тепла; Між спокою миру, без вагань. Не бачив світ більшого героїзму Як за часів боротьби з фашизмом.
2020-05-08 23:15:48
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Олександр Гусейнов
В цьому вірші є ідея і сенс. Він вартий уваги
Відповісти
2020-07-02 20:09:45
1
Kruhitka Dobro
@Олександр Гусейнов велике спасибі!
Відповісти
2020-07-02 20:11:00
1
Олександр Гусейнов
@Kruhitka Dobro Будь ласка😉
Відповісти
2020-07-02 20:11:13
1
Інші вірші поета
Пів години Ї(верлібр) Хоч ти не жива і не жила ніколи Роздумки благуватого про війну
Інші поети
Janocska
@Janocska
Katrin Pirs
@katrin_pirs
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5581
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12100