40,000
Хотів би я прожити сорок тисяч літ, А проживу вісімдесят від сили. Хотів би я об'їздити весь світ, Відвідати меморіали і могили, Всі книги світу прочитати. Ще більше написати, Безліч разів лягати спати, Собі серце не картати Й дієсловами не римувати. Хотів би я прожити сорок тисяч літ, Але не проживу я і століття... Хотів би я не пускати сліз Ніде не зупинятись і не пускать коріння, Нікого не кохати, не любити, Ні з ким не брататись, не дружити. Хотів би я нарешті стати вільним, Сходити у театр до Українки, Булгакова та Шекспіра, А не працювати все життя задля пенсійних. Хотів би щоб не старіли органи і шкіра. Хотів би віками вчитись тому, чим справді живу Без оцінок, заліків і примусу Та боюся, я не встигну. Хотів би я побачити як світ загине, Через протиріччя чи дурну війну, Або почути пісню що щиро лине, Про здобуття справедливості і миру, Про симбіоз екосистем і в ньому людину. Хотів би я прожити сорок тисяч літ. /40,000\ \17,020/ /3900\ \100/ /17\ \0/
2020-10-08 13:13:43
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Kruhitka Dobro
@Lelyana_ art дякую)))
Відповісти
2020-10-08 16:53:23
1
Оксана Климко
Не важливо скільки проживеш,важливо як,тому живи в кайф.А вірш хороший 👏
Відповісти
2020-10-09 20:39:47
1
Kruhitka Dobro
Відповісти
2020-10-09 20:40:47
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8372
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1992