40,000
Хотів би я прожити сорок тисяч літ, А проживу вісімдесят від сили. Хотів би я об'їздити весь світ, Відвідати меморіали і могили, Всі книги світу прочитати. Ще більше написати, Безліч разів лягати спати, Собі серце не картати Й дієсловами не римувати. Хотів би я прожити сорок тисяч літ, Але не проживу я і століття... Хотів би я не пускати сліз Ніде не зупинятись і не пускать коріння, Нікого не кохати, не любити, Ні з ким не брататись, не дружити. Хотів би я нарешті стати вільним, Сходити у театр до Українки, Булгакова та Шекспіра, А не працювати все життя задля пенсійних. Хотів би щоб не старіли органи і шкіра. Хотів би віками вчитись тому, чим справді живу Без оцінок, заліків і примусу Та боюся, я не встигну. Хотів би я побачити як світ загине, Через протиріччя чи дурну війну, Або почути пісню що щиро лине, Про здобуття справедливості і миру, Про симбіоз екосистем і в ньому людину. Хотів би я прожити сорок тисяч літ. /40,000\ \17,020/ /3900\ \100/ /17\ \0/
2020-10-08 13:13:43
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Kruhitka Dobro
@Lelyana_ art дякую)))
Відповісти
2020-10-08 16:53:23
1
Оксана Климко
Не важливо скільки проживеш,важливо як,тому живи в кайф.А вірш хороший 👏
Відповісти
2020-10-09 20:39:47
1
Kruhitka Dobro
Відповісти
2020-10-09 20:40:47
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3259
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4672