Попий води і заспокойся...
Liv
Попий води і заспокойся, Не видавай зайвих емоцій. Ти забагато злишся. Ні, це вже підозрілий спокій. Ти так наодинці й залишишся, Пожервуй трохи цей свій простір. Попий води і заспокойся, Не починай з нічого спір. Поводься так, як інші хочуть, А не згідно до своїх потреб. Які там в тебе потреби бути можуть, Не вигадуй, усе пройде. Скромніше! Стриманіша будь, Ця вся стервозність — не твоє. Поводься так як інші хочуть, Невже так важко все робити добре? Попий води і заспокойся, Ти останнім часом дивна. Відрізала, чогось, довге волосся, І, взагалі, якась ти депресивна. Будь веселіша, скільки всього довкола, Ну чого ти завжди така пасивна? Попий води і заспокойся, Ти така не єдина.
2023-11-29 20:42:04
4
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Liv
@Микола Мотрюк Еге, і намагається всім догодити, бо цей натовп не приймає її такою, яка вона є...
Відповісти
2023-11-29 21:39:19
1
Микола Мотрюк
@Liv Людям важко догодити... головне - жити в гармонії з собою...
Відповісти
2023-11-29 21:41:32
1
Liv
@Микола Мотрюк так, Ваша правда.
Відповісти
2023-11-29 21:45:46
1
Інші вірші поета
Він зламає їхні життя... Ідеалізовані крихти... Basta guardare il cielo notturno... Ти красою врятуєш всесвіт
Інші поети
Sarang Luxeu
@sarang_luxeu
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10359
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12257