Я забагато думаю...
Liv
Я забагато думаю часом, І романтизую життя, Через це я буває часто, Плутаю усі почуття. Я забагато думаю завжди, І вигадую те, що пусте, Так брудняться всі сліди правди, І втрачається віра в святе. Я забагато думаю, мабуть, І не так розумію людей, І я плачу услід тим, що йдуть, Вирвавши серце з грудей. Я забагато думаю може, Через це і не люблять мене, Бо я часто до тих вороже, Хто за мене будь-кого уб'є. Я забагато думаю певно, Я сама й розбиваю себе, І немає у цьому більш винних, Окрім самої мене...
2023-05-07 10:11:53
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Микола Мотрюк
Чому така дурнувата закономірність: коли хтось нас починає любити більше ніж ми - ми їх починаємо ігнорувати, уникати, відкидати... і навпаки..?
Відповісти
2023-05-07 22:16:06
2
Інші вірші поета
Твоїм романом Здається, що рядки не мають сенсу... Ти снишся мені щоночі... Залицяння твої красиві...
Інші поети
Jennifer
@Amber_lilly
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2182
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12001