1) Ми знаємо імена й прізвища, які носили наші предки у середньовіччі (Кузьма, Андрон, Іван Сліпко).

Стефан, Трохим, Жизнобуд, Михайло Домосід.

2) Ми знаємо, що прізвища чи прізвиська з’явилися в 11 ст. (Олекса Хавзійко).

А не в 14-15 ст., як вважалося раніше. Були такі прізвиська як, наприклад, Хавзейко, Домосєд та ін. Ці прізвиська є на фресці 11 ст., яка була закрита фрескою 13 століття. Ще приклади: Михалько Неженович, Іван Сліпко, Олекса Хавзійко, Ігнатій Маєстат, Ілля Копилович, Тудор Туубинов, Іван Янчин, Тудор Борзятич.

3) Спростовано міф, що, в Києві, майже всі були безграмотні, окрім двох верств населення – князів та духовенства.

Аналіз надписів свідчить про те, що багато простих вірян викарбовували на стінах прохання або молитви зі зверненням до святих.

4) Спростовано міф про неграмотність жінки.

Існувала усталена думка, що в традиційному суспільстві жінка не була писемною та й взагалі мала другорядну роль як в суспільному житті, так і в формуванні особистих відносин.

В північних частинах храму написів менше, ніж у південних. Раніші дослідники вважали, що це була «жіноча» половина: жінки молилися праворуч від вівтаря і були менш грамотними, чоловіки — ліворуч. Насправді і в цій частині храму дуже багато «чоловічих» написів. Жінки менше записів залишали не тому, що були малограмотними, а тому що менше бували у соборі просто так, хіба що на службах. Це повязано з тим, що Софія Київська була митрополичим храмом, при якому були ченці. Графіті ж переважно написані тоді, коли в храмі не проходила служба. Варто додати, що жінки того часу, принаймні заможні, були письменні, вели діловодство, а деякі з них навіть мали власні печатки, якими вони скріплювали листи.

5) Зруйновано міф, що середньовіччя було «золотим віком» людства.

Існувала думка, що в середньовіччі всі були віруючими і населення було більш благочестивим. Ці уявлення також не витримують критики, що спричинені аналізом софійських графіті.

Прокльони, взаємні приниження або іноді гумор — всі ці мотиви присутні в надписах на стінах головного храму Київської Русі, що ніяк аж не свідчить на користь надмірного благочестя наших пращурів. Ще один такий приклад – графіті з фразою прокльону «О горє тобі Андроничє».

• «О горе тобі Андрониче, ох тобі небоже! Чему єсі зло створіл, то не відає нікто же. Толі тє звілі Кузма».

Графіті є прокльоном, ми бачимо імена наших предків – Кузьма та Андронич, вони були грамотними, хоч і не були князями чи духівниками.

На цьому графіті спостерігаємо типові українські словоформи «горе тобі», «Андрониче», «не відає», «ніхто же». Бачимо чітко елементи саме розмовної мови, які проникають у мову писемності, і це дуже важливо.

• «Купріяне, гораст е си, ели суе расмаглитца» («Купріян, красивий ж ти, скільки ж мені даремно розпорошуватися»).

Це графіті зробила дівчина, коли зверталась до святої Єлени. Це підтверджує факт, що тогочасна жінка була грамотною.

Цей напис В. Корнієнко розшифровував з колегами із Білорусі, Литви, Росії. Якщо перша його частина «Купріяне гаразд е сі» була їм зрозуміла, то друга, особливо слово «рассмаглица» — абсолютно ні. Якщо ж ми відкриємо словник української мови, то побачимо там слово «смага» (сильне бажання пити, спрага) і похідні від нього «засмага» «смажити».