1) Графіті про загальноднержавні історичні події

• Запис про смерть Ярослава Мудрого: «В [лето] 6562 месяца февраля 20-го кончина цари нашего...»

6562 рік від створення світу це 1054 рік від Різдва Христового.

2) Написи державних діячів

• Графіті з написом «Ана», яке залишила Ярославівна (донька Ярослава Мудрого).

Точно відомо, що деякі графіті зробили жінки. Одна з них нам відома — це Анна Ярославівна, майбутня королева Франції. Є документ — грамота Суассонському абатству (1063 р.) у Франції, яку Анна підписала власноруч. Зіставивши ці документи, дослідники зробили висновок, що це одна й та сама людина.

Слід зазначити, що святий Пантелеймон, на фресці якого написані це графіті, особливо шанувався великокнязівської сім'єю. Княжна Анна могла зробити написи на стіні собору в дитинстві або юності, коли жила в Києві. У 18 років вона виїхала до Франції і більше на батьківщині не бувала.

3) Написи художників собору

• Графіті з написом, який перекладається з грецької як «Господи, поможи рабу твоєму Кіріаку». Кіріак один із художників Софії Київської.

Цей напис був виключенням з правил, бо у ті часи не було традиції підписувати свої твори в храмах. В. Корнієнко, відповідаючи на питання що спонукало Кіріака залишити цей напис, говорить: «Думаю, особлива складність роботи над великою за розмірами фрескою, яку він малював. Майстер спочатку виконав її верхню частину, стоячи на будівельному риштуванні. Потім він взявся і за нижню і ідеально скомпонував обидві частини. Художник вирішив попросити Бога допомогти йому в цьому: вибрав місце і надряпав фразу на грецькій».

4) Молитви до Бога

Люди молились в соборі записали свої молитви на стінах. Це була традиційна для грецької епіграфіки формула «Господи поможи рабу своєму» і далі вказувалося ім’я людини, яка потребувала допомоги. У подальшому ця формула, перекладена церковно-слов’янською мовою, поширюється нашими теренами, тож таких молитов «Господи поможи», попри заборону різання стін, дуже багато. Певно, люди вважали, що молитва, написана на стінах храму — вічна, постійно звернена до Господа і буде звучати, на відміну від усної, одномоментної молитви доти, поки стоїть храм.

Рідко зустрічаються молитви не до Бога, а до святого Пантелеймона, святого Миколая.

• Молитва зі словами: «Господи поможи рабу своєму Лазореві».

• Молитва: «Господи помози рабі своєй Олісаві Святополчі матері, руський княгині».

• Молитва в західній внутрішній галереї собору: «Г(оспод)и п[о]мози рабу своІєму Осыєви ов[о] и п[ь]салъ идіа въ Іємь Борисъвъ поваръ В?ьчъ[сл]авича» (Господи, поможи рабу своєму Осієві, який писав це, йдучи в ємь, повару Бориса В'ячеславича»).

Науковці робляти висновок, що Осій був кухарем князя Бориса В'ячеславича і зробив це графіті перед тим, як іти на військову виправу проти ємі — фінської народності, що жила на північ від Фінської затоки. Цей похід, що відбувся в проміжку між кінцем 1060 м та 1078 м , не відображений у літописах, єдина згадка про нього в історії — на стіні Софії Київської.

• Графіті з написом: «Господи помози рабу своєму грішному Костянтину и избави от всякоя біди».

5) Прокльони

Їх залишали, хоча й існувала цензура для графіті. Так, написи, що не відповідали церковним вимогам, затирали. У Софії їх знайдено наразі небагато, одну вдалося відновити: «Грамоте обучаасия Фома евнух писал то». Поряд — зображення собаки, по якому цензор прокреслив руки у жесті благословення (тобто не клясти автора, а помолитися за спасіння його душі). Можливо, саме він зазначив, що автором малюнку є Фома, а потім розкаявся, що звів наклеп. У Софії Новгородській цензор зопалу написав: «Отсохни у тебя руки», а потім, вочевидь, розкаявся у некоректності і додав: «Спаси, Господи, душу грешную».

Наявність прокльонів на стінах собору руйнує думку про те, що середньовіччя було «золотим віком» для культури.

• Фраза з прокльоном: «О горє тобі Андроничє».

6) Дитячі малюнки

Побутувала думка, що в ті давні часи про рокзивток дітей ніхто не пілкувався. Саме завдяки графіті вдалося з'ясувати, що при Софії Київській існувала школа. Фактично, дітлахи у соборі навчались: їм задавали завдання і вони його «видряпували» на вощених дощечках, а то й на стінах. Традиційною була вправа, коли учневі давали голосну літеру, а він мав з усіма приголосними по порядку утворити склади. Якщо літера «а» – то «ба», «ва», «га» і так далі.

Малюнки незграбних вояків — аналоги антилицарської пародії. Їх виявлено у Софійському соборі та церкві Спаса на Берестові, а також на стіні церкви Святого Пантелеймона давнього Галича.

• Зображення «озброєного» коня.

• Зображення вершника.

Дослідники порівнювали так звану «сміхову культуру» Західної Європи та України-Русі, і дійшли висновку, що сміхова культура у них та у нас різниться. На Заході збережена велика кількість середньовічних манускриптів, в яких часто висміювали лицарський стан — на мініатюрах можна побачити, як лицар «хоробро бореться» з равликом, або тікає від зайця. Іноді пихатих лицарів зображали в образі гусака чи лелеки.

У нас у рукописах подібних малюнків нема, з чого окремі науковці робили висновок, що на Русі подібної західноєвропейській сміхової культури не було. Насправді ж, на стінах храмів були виявлені малюнки незграбних вояків — аналоги антилицарської пародії. Їх виявлено у київських Софійському соборі та церкві Спаса на Берестові, а також на стіні церкви Святого Пантелеймона давнього Галича (Івано-Франківська області)

Полюбляла малеча малювати, наприклад, шарж на вчителя: одна із вправ — коли вчитель диктує склади слова і діти мають на слух їх записати. І бачимо малюнок: стоїть невеличкий чоловічок у високому капелюсі і диктує: «до», «то», «да».

• Зображення «вчителя».

• Зображення сцени в’їзду Христа в Єрусалим.

Крім цих графіті, В. Корнієнко знайшов напис з дитячою лічилкою: «Ані–ані, мані–мані, пуко кріва плакі кікі». На його думку, це римований набір вигаданих дітьми слів на зразок сучасного «еники–беники».

7) Звичайні малюнки

• Зображення Георгія Хороброго (Побідоносця).

• Георгій Побідоносець бореться зі змієм.

• Зображення священника.

• Графіті «Кінь».

Багато малюнків є символічними. Знайдено графіті, де павич, що схилив голову над чашею — символ Євхаристії. Якщо зверутися до апокрифів (на Русі тоді не було чіткого розмежування між канонічною і неканонічною літературою), побачимо, що із зайцями порівнювали християн, які втікають від небезпек світу цього і знаходять спасіння в Церкві. Отже, зобразивши зайця на фресці пророка Єзекіїля, невідомий автор, власне, назвав його християнином. На фресці із зображенням апостола Петра — троє птахів. А ми знаємо, що Христос сказав Петрові: тричі не прокукурікає півень, як ти відречешся від мене.

8) Цитати з літурійгних творів

У Софії є вишкрябані два унікальні записи Херувимської пісні, прямий переклад із грецької на слов'янську, що не дійшов до нас у писемних пам'ятках. При соборі, очевидно, був не тільки центр переписування книжок, а й перекладацький осередок. Але цього типу пам’яток дуже мало і зображень для демонстрації немає.