Рідна мова
Слова росли із ґрунту, мов жита.
Дрібним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.
(Ліна Костенко)
Коли ти народжуєшся то чуєш рідну мову,
Ніжну, лагідну та колискову,
Вона тебе малям оберігає,
Вона тебе звеселяє і забавляє,
Ти п’єш нектар рідної мови з пісні материнської,
І так хочеться ще почути співучої української,
Серце завмирає, коли чуєш народні прислів’я й казки,
Вони лоскочуть серце, як колоски,
Потім ти солов’їну у школі вивчаєш,
Всім серце це незбагненне джерело прославляєш,
Вчитуєшся в правила і розумієш, яка українська мова багата,
Вона летить, як пташка крилата,
Ти цього не помічаєш, але читаєш молитву за мову,
Таку білолицю, калинову, світанкову,
Котляревський і Шевченко для тебе святі,
Бо вони розлили української мови перла золоті,
Не страшні їй були циркуляри та укази,
Вона витягала зі свої скрині алмази,
На її квітки впали морози,
Але ця чародійка розплела свої довгі коси,
Всі болі дали пізнати мові квінтесенцію життя,
На вершині Карпатських гір вона побачила своє майбуття,
Наша Мавка стала з колін,
Бо її народ бачити вільною захотів,
Тоді наша барвиста лілея розцвіла,
До її серця прийшла весна,
Вона різнобарвну вишиванку надягла,
Її доля на кораблі вже припливла,
Наша мова така оксамитна, що їй треба вічність звучати,
Її хочеш і в університеті і все життя вивчати,
Ти її крізь роки збережи,
А потім своїм дітям та внукам про цю зірку на небі розкажи,
Бо вона за нас свою кров проливала,
Ця червона троянда всю себе віддавала,
Насадила для нас маків по своєму полю,
Щоб ми їх забирали, як мудрість з собою,
Мова для нас народила літературу,
Цю виточену і ніжну скульптуру,
Її Леся Українка та Іван Франко прославляли,
Для нашої мови вони гімни складали,
То ж дивімося на цей глибокий океан,
Хай розсіється для нашої сонячної мови туман,
Поки буде лунати наше серцебиття,
Бережімо ізмарагд свого життя!
2020-11-09 12:57:09
8
3