Жива
Скільки думок, які згоріли у вогні,
Скільки людей, які попелом стали,
Скільки стерня у серці на дні,
Скільки озер, що вдавали з себе океани,
Мою волю собі забирали,
Ховали мою душу за сімома замками,
Так боляче серце моє розпинали,
В стражданні хвилини здавались віками,
Та я жива і більше не залізна,
Як фенікс з попелу перероджуся,
Бо мені в чужих руках тісно,
До сіячів зла більше не повернуся,
Ніхто не впізнає мене новою,
Мої сни більше не чорно-білі,
А очі виблискують глибиною,
Не побачить ніхто в моїй душі думки наболілі.
2020-07-31 21:43:40
9
2