Троянди в твоєму саду
Lelyana_ art
Знову прийшла осінь і смутком заплакало небо, Я скоро приїду на твою землю, Вона нагадає про ту зиму, що забрала тебе, Вже ніколи вітер назад не верне, Можливо, я не цінувала той щасливий час, Коли ми говорили про все тихими вечорами, Поки ти не покинула цей світ і нас, Я сподіваюсь, що ти зараз з неба спостерігаєш за нами, Ти говорила, що я все зможу, зумію, здолаю, Цей заповіт більше, ніж пророчий, Ти явилась у сні і сказала, що я правильним шляхом рушаю, А я досі пам'ятаю ті добрі сині очі, Я згадую і дякую за твою теплоту, Коли збираю троянди в твоєму саду, Не знаю,чи ти мене за все простила, Бо коли ти пішла, земля покрилась снігами, Та я знаю, що ти мене і справді любила, Та зараз ти забрана небесами, А я вже не плачу, бо ти так звеліла, Я стала такою як ти хотіла, встала з колін, Бачити справжньою людиною, ти мене хотіла, Для тебе мій доземний уклін. * Спогади про бабусю
2020-06-28 21:13:48
8
0
Інші вірші поета
Сяй Королева власної долі Біль мене не лякає Я подарую тобі
Інші поети
Роберт Муншфэ
@Robert_Munschfer
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2632
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12260