Лист

Lemonadka

Я знов пишу собі листи, В рядках складаючи думки. Шукаю в них своє буття, Заплутане та не відоме. Щосили пробиваю шлях, Аби знайти хоч щось хороше. Що сталось з нами, невідомо, Хто став знов жертвою брехні. Скоріш за все я загубилась, В тій купі бруду між людей. Не помічаю світла в небі, Лиш темрява вона ж одна. Той промінь світла, де він чуєш? Залишив дім мій без вагань. Дні линуть швидко і невпинно, А ніч закутує мій світ. Навіює мені щомиті, Ті довгі й невимовні сни. Коли у них звучить надія, Реальність тяжко віднайти. Невдовзі все пройде, я знаю І лист відкину я, кудись. Бажаю світла в свому серці, Піду за покликом душі. Шукатиму бо поруч віра, Вона дає мені життя. Щоб там не було я прорвуся І буду сильною, клянусь.

2020-12-19 14:35:03

3

0

Схожі вірші

Всі

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

45

8

3657

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11243