6
ЛЄРА
Ранок. Субота. Сумно. Я вирішила все-таки встати з ліжка і прогулятися околицями села.
Марія Іполитівна, як завжди щось мудрує на кухні.
- Доброго ранку вам.
- Доброго. Але без Максима і ранок не такий. Правда? - з надією, що я теж в цьому дусі щось скажу, запитала бабуся.
- Я прогуляюся трохи. А то вже тиждень гостюю і не знаю ваших що тут і як.
- Іди дитинко, йди. Тільки не довго. Я сирники печу, чекаю на тебе на сніданок.
- Добре. - я посміхнулася і швидко вийшла.
Надворі було вогко, як після дощу. Напевно, вночі він таки йшов. Я ішла неквапливо. Навколо нічого особливого. Дерева, будинки. Ось і старенький магазинчик намалювався. Завернула за магазин і стежкою спустилася вниз. Дійшла до річки. Присіла на край берега і слухала дзюрчання води. Так було тихо, спокійно та чарівно. Позаду почувся шорох. Я обернулася - це був друг Макса.
- Привіт. Не заважатиму? - сівши біля мене, спитав Міша.
- Привіт. Хіба це має значення? Ти вже сів.
- Щого така колюча?
- Тобі здалося. Мені пора.
Міша схопив мене за руку:
- Значить все-таки завадив?
- Ні, Марія Іполітівна чекає на сніданок. - висмикнула свою руку.
- Вона мене любить. Я з тобою піду. - швидко підвівся Міша.
Мені якось не по собі стало і швидким кроком я пішла, а він за мною.
- Гей, красуне, ти що, боїшся мене?
Я зупинилася і дратівливо запитала:
- Міш, що тобі треба?
- А може ти мені подобаєшся і я одружитися хочу.
- Поспішаю тебе розчарувати, ти не в моєму смаку.
- А хто в твоєму смаку? Макс? Так він пограє з тобою як у кішки-мишки і все, досвідос.
Я розвернулася і мовчки пішла. Дійшла до хати бабусі, Міша теж. Ми зайшли, і я застигла. На подвір'ї стояли Марія Іполітівна та Макс, здивовано дивлячись на нас.
МАКС
Приїхав я до бабусі приблизно о 10 ранку.
Бабуся вийшла на вулицю мене зустрічати.
- Таки приїхав. А я відчувала. А Оля прогулятись пішла. Думаю, скоро повернеться.
- Куди? - я здивувався, - вона ж не знає місцевості.
- Тому я й думаю, що далеко не піде.
І тут відчиняються ворота. Оля та Міша. Я на мить не зрозумів, що тут відбувається.
- Здоров, друже. А я тут вашу Олю привів, вона заблукала.
Я помітив, як Оля на нього неприємно зиркнула і в мене з душі відлягло, але з'явилося нове хвилювання-чи не образив її Мішка.
- Діти, ходімо сирники з чаєм їсти. - бабуля спробувала розрядити обстановку.
Оля швидко влетіла до хати, бабуся за нею. А я до Михайла.
- Макс, не кипи.
- Міш, я тебе попереджав, не смій до неї торкатися.
- Та не чіпав я її.
- Я тобі подзвоню пізніше, бувай. - буркнув я і зайшов до хати.
Попили чай із сирниками, бабуся пішла до себе відпочивати. Ми з Олею залишилися вдвох.
– Марія Іполітівна казала, що ти не приїдеш?
- Вирішив сюрприз зробити.
- У, ясно.- тихо сказала Оля.
- Оль, ти з Мішою гуляла по селі? - Обережно я запитав.
- Ні. Я сама гуляла, з ним випадково зустрілася. А що?
- Він тебе хоч не скривдив?
- А що міг?
- Не повинен, але це ти мені скажи.
- Ні, все нормально. Але він хотів на сніданок до нас, казав, що Марія Іполитівна його обожнює.
- Ще чого, - напружено, але посміхнувся, - бабуся ніколи йому не довіряла, як і моїй наре... кхм. - І тут я запнувся.
- До речі, а чому сам приїхав?
- А з ким я маю приїхати?
- Ну як, твоя наречена повернулася з відпочинку.
- Вона валізи розпаковує.
- Піду до себе. - різко Оля сказала і пішла.
Я не став її затримувати. З собою привіз французького вина та фруктів, думаю ввечері посидимо.
ОЛЯ
"Як несподівано він приїхав, дивно, що без нареченої." Лежала я і міркувала. У мене почали злипатися очі і я заснула. Прокинулася я від стуку у двері.
- Відкрито.- тихо і сонливо я сказала.
Двері обережно відчинилися, зазирнув Макс.
- Що робиш?
- Нічого.
- Підемо повітрям подихаємо?
У мене серце підстрибнуло, і я погодилася.
Ми пішли у внутрішній двір, сіли на гойдалку.
- Олю, чому ти сумна? Щось трапилося? Все-таки Міша образив?
- Ні, чесно. Просто вдень заснула, ось і стан напевно такий.
- Слухай, ми так і не разу толком і не спілкувалися, - він подав мені келих, - розкажи про себе. - І налив нам вина.
Я зробила ковток і солодкий смак розлився по тілу.
- Що сталося тієї ночі? - Запитав Макс.
Я глянула йому в очі і сухо промовила:
- Наречений покинув.
І відвернулася, попиваючи смачне вино.
- Дурень значить. Тебе не можна кидати.
- Чому? - Так і не повернулася до нього.
- Тому що ти в будь-яку погоду, у будь-який час можеш піти куди завгодно.
Я посміхнулася і обернулася. Його посмішка була чарівною. І мало-помалу я йому все розповіла.
- А знаєш, що найцікавіше?
- Що?
- Я нітрохи за ним не сумую. Так, на Катьку, я зла, все ж таки подругою була.
- Тоді добре, що він тебе покинув.
Я округлила очі.
- Зате я тебе зустрів, - сказав Макс, заправляючи пасмо волосся мені за вухо.
Не довго думаючи, я відповіла:
- І що? У тебе ж наречена є.
Він відкинувся на спинку гойдалки.
- Та немає ніякої нареченої. Дівчина, з якою я зустрічався, виявляється крутила роман із турком.
- А як ти дізнався? - я намагалася зробити сумну міміку.
- Мені фото показали. А я й радий. Чим довше я з нею був, тим більше не хотів одружитися. Я аналізував наші стосунки і дійшов висновку, що не люблю її. І ці її сюсі-мусі, і грошей дай на те, дай на це, якось дратувало.
Мене накрило приємною хвилею. Ми трохи розгойдувалися, говорили. Вже темніло і було прохолодно. Макс мене з легка обійняв і я глянула йому у вічі.
- Ти не проти? Це щоб ти не замерзла.
Я похитала головою, даючи зрозуміти, що не проти.
Максим трохи нахилився до мене і я піддалася. Наші губи зімкнулися в ніжному, трепетному поцілунку. В моєму животі затанцювали метелики. Коли він відсторонився, на його губах грала приємна посмішка. Він нахилився своїм чолом до мого.
- Оля, що ти робиш зі мною? - млосно сказав Макс.
Потім обійняв мене, поцілував ще раз і сказав:
- Ходімо в будинок.
Обійнявши мене за талію, ми пішли. Тихенько піднялися на 2 поверх. Я прошепотіла:
- На добраніч, Максим.
Швидко хотіла зайти в кімнату, але він утримав мене, трохи сміливіше поцілував. І ніжно прошепотів мені на вухо, трохи торкаючись губами:
- На добраніч, мавка.
Зайшовши до кімнати, я довго не могла заснути. Фонтан емоцій вирував у мені. Руки, губи, шепіт. Посмішка з обличчя не сходила. Я навіть не думала, чому він назвав мене мавкою.
Ранок. Субота. Сумно. Я вирішила все-таки встати з ліжка і прогулятися околицями села.
Марія Іполитівна, як завжди щось мудрує на кухні.
- Доброго ранку вам.
- Доброго. Але без Максима і ранок не такий. Правда? - з надією, що я теж в цьому дусі щось скажу, запитала бабуся.
- Я прогуляюся трохи. А то вже тиждень гостюю і не знаю ваших що тут і як.
- Іди дитинко, йди. Тільки не довго. Я сирники печу, чекаю на тебе на сніданок.
- Добре. - я посміхнулася і швидко вийшла.
Надворі було вогко, як після дощу. Напевно, вночі він таки йшов. Я ішла неквапливо. Навколо нічого особливого. Дерева, будинки. Ось і старенький магазинчик намалювався. Завернула за магазин і стежкою спустилася вниз. Дійшла до річки. Присіла на край берега і слухала дзюрчання води. Так було тихо, спокійно та чарівно. Позаду почувся шорох. Я обернулася - це був друг Макса.
- Привіт. Не заважатиму? - сівши біля мене, спитав Міша.
- Привіт. Хіба це має значення? Ти вже сів.
- Щого така колюча?
- Тобі здалося. Мені пора.
Міша схопив мене за руку:
- Значить все-таки завадив?
- Ні, Марія Іполітівна чекає на сніданок. - висмикнула свою руку.
- Вона мене любить. Я з тобою піду. - швидко підвівся Міша.
Мені якось не по собі стало і швидким кроком я пішла, а він за мною.
- Гей, красуне, ти що, боїшся мене?
Я зупинилася і дратівливо запитала:
- Міш, що тобі треба?
- А може ти мені подобаєшся і я одружитися хочу.
- Поспішаю тебе розчарувати, ти не в моєму смаку.
- А хто в твоєму смаку? Макс? Так він пограє з тобою як у кішки-мишки і все, досвідос.
Я розвернулася і мовчки пішла. Дійшла до хати бабусі, Міша теж. Ми зайшли, і я застигла. На подвір'ї стояли Марія Іполітівна та Макс, здивовано дивлячись на нас.
МАКС
Приїхав я до бабусі приблизно о 10 ранку.
Бабуся вийшла на вулицю мене зустрічати.
- Таки приїхав. А я відчувала. А Оля прогулятись пішла. Думаю, скоро повернеться.
- Куди? - я здивувався, - вона ж не знає місцевості.
- Тому я й думаю, що далеко не піде.
І тут відчиняються ворота. Оля та Міша. Я на мить не зрозумів, що тут відбувається.
- Здоров, друже. А я тут вашу Олю привів, вона заблукала.
Я помітив, як Оля на нього неприємно зиркнула і в мене з душі відлягло, але з'явилося нове хвилювання-чи не образив її Мішка.
- Діти, ходімо сирники з чаєм їсти. - бабуля спробувала розрядити обстановку.
Оля швидко влетіла до хати, бабуся за нею. А я до Михайла.
- Макс, не кипи.
- Міш, я тебе попереджав, не смій до неї торкатися.
- Та не чіпав я її.
- Я тобі подзвоню пізніше, бувай. - буркнув я і зайшов до хати.
Попили чай із сирниками, бабуся пішла до себе відпочивати. Ми з Олею залишилися вдвох.
– Марія Іполітівна казала, що ти не приїдеш?
- Вирішив сюрприз зробити.
- У, ясно.- тихо сказала Оля.
- Оль, ти з Мішою гуляла по селі? - Обережно я запитав.
- Ні. Я сама гуляла, з ним випадково зустрілася. А що?
- Він тебе хоч не скривдив?
- А що міг?
- Не повинен, але це ти мені скажи.
- Ні, все нормально. Але він хотів на сніданок до нас, казав, що Марія Іполитівна його обожнює.
- Ще чого, - напружено, але посміхнувся, - бабуся ніколи йому не довіряла, як і моїй наре... кхм. - І тут я запнувся.
- До речі, а чому сам приїхав?
- А з ким я маю приїхати?
- Ну як, твоя наречена повернулася з відпочинку.
- Вона валізи розпаковує.
- Піду до себе. - різко Оля сказала і пішла.
Я не став її затримувати. З собою привіз французького вина та фруктів, думаю ввечері посидимо.
ОЛЯ
"Як несподівано він приїхав, дивно, що без нареченої." Лежала я і міркувала. У мене почали злипатися очі і я заснула. Прокинулася я від стуку у двері.
- Відкрито.- тихо і сонливо я сказала.
Двері обережно відчинилися, зазирнув Макс.
- Що робиш?
- Нічого.
- Підемо повітрям подихаємо?
У мене серце підстрибнуло, і я погодилася.
Ми пішли у внутрішній двір, сіли на гойдалку.
- Олю, чому ти сумна? Щось трапилося? Все-таки Міша образив?
- Ні, чесно. Просто вдень заснула, ось і стан напевно такий.
- Слухай, ми так і не разу толком і не спілкувалися, - він подав мені келих, - розкажи про себе. - І налив нам вина.
Я зробила ковток і солодкий смак розлився по тілу.
- Що сталося тієї ночі? - Запитав Макс.
Я глянула йому в очі і сухо промовила:
- Наречений покинув.
І відвернулася, попиваючи смачне вино.
- Дурень значить. Тебе не можна кидати.
- Чому? - Так і не повернулася до нього.
- Тому що ти в будь-яку погоду, у будь-який час можеш піти куди завгодно.
Я посміхнулася і обернулася. Його посмішка була чарівною. І мало-помалу я йому все розповіла.
- А знаєш, що найцікавіше?
- Що?
- Я нітрохи за ним не сумую. Так, на Катьку, я зла, все ж таки подругою була.
- Тоді добре, що він тебе покинув.
Я округлила очі.
- Зате я тебе зустрів, - сказав Макс, заправляючи пасмо волосся мені за вухо.
Не довго думаючи, я відповіла:
- І що? У тебе ж наречена є.
Він відкинувся на спинку гойдалки.
- Та немає ніякої нареченої. Дівчина, з якою я зустрічався, виявляється крутила роман із турком.
- А як ти дізнався? - я намагалася зробити сумну міміку.
- Мені фото показали. А я й радий. Чим довше я з нею був, тим більше не хотів одружитися. Я аналізував наші стосунки і дійшов висновку, що не люблю її. І ці її сюсі-мусі, і грошей дай на те, дай на це, якось дратувало.
Мене накрило приємною хвилею. Ми трохи розгойдувалися, говорили. Вже темніло і було прохолодно. Макс мене з легка обійняв і я глянула йому у вічі.
- Ти не проти? Це щоб ти не замерзла.
Я похитала головою, даючи зрозуміти, що не проти.
Максим трохи нахилився до мене і я піддалася. Наші губи зімкнулися в ніжному, трепетному поцілунку. В моєму животі затанцювали метелики. Коли він відсторонився, на його губах грала приємна посмішка. Він нахилився своїм чолом до мого.
- Оля, що ти робиш зі мною? - млосно сказав Макс.
Потім обійняв мене, поцілував ще раз і сказав:
- Ходімо в будинок.
Обійнявши мене за талію, ми пішли. Тихенько піднялися на 2 поверх. Я прошепотіла:
- На добраніч, Максим.
Швидко хотіла зайти в кімнату, але він утримав мене, трохи сміливіше поцілував. І ніжно прошепотів мені на вухо, трохи торкаючись губами:
- На добраніч, мавка.
Зайшовши до кімнати, я довго не могла заснути. Фонтан емоцій вирував у мені. Руки, губи, шепіт. Посмішка з обличчя не сходила. Я навіть не думала, чому він назвав мене мавкою.
Коментарі