1
2
3
4
5
6
7
8
9
ЕПІЛОГ
9
ОЛЯ
Макс узяв відпустку.  Мене це втішило.  Ми сиділи у внутрішньому дворику.  Макс розповів, як Марина схибила.  Ми довго сміялися, попиваючи каву.
У мене задзвонив телефон.  Давненько я ні з ким не зізвонювалась.  На екрані засвітилося "Любаша", то була моя колега.
- Привіт Любо, щось трапилося?
- Привіт.  Нічого, але до мене приходила Катька.  Каже, що не може до тебе додзвонитися.
Ну, звичайно, я їх у чорний список занесла.
- Просила передати тобі, що дуже хоче з тобою помиритись і бачити на своєму весіллі.  – продовжила Любаша.
– Зрозуміло.  - похмуро я відповіла.
- Ти підеш?
- Любаш, я зараз зайнята, потім передзвоню.
Я швидко поклала слухавку.  Макс глянув на мене, чекаючи пояснень.  Я йому розповіла.  Він, не довго думаючи, відповів:
- Ти ще до нього щось відчуваєш?
- Ні.- Не замислюючись я відповіла, - але з Катею продовжувати спілкуватися бажання немає.
- Тоді збирайся.
- Куди? - Я здивувалася.
- У місто, вбрання на весілля купувати.
- Ти що?  Ні.
- Ти чогось боїшся?  Ходімо туди разом.  Покажеш їй, що не зламалася.
Я подумала і вирішила - а й справді.
Ми поїхали по магазинам.
Стою в кабінці для перевдягань.  На мені червона сукня, облягаюча, на бретельках, до колін.  Червоні туфлі з камінням на підборах.  Зайшов Макс, легенько обійняв за плечі.
- Ти чарівна.  - поцілував мене у вушко, плече.  - Але чогось не вистачає, ось.
Макс простяг мені коробочку.  Я відкрила та ахнула.  Намисто з великим блискучим каменем.  Він надів його мені.  Я провела пальцем по кулону.  Я виглядала бездоганно.
Ми запакували речі та вийшли з магазину.
- Ходімо десь перекусимо? - обійнявши за талію, запропонував Максим.
Ми зайшли до затишного кафе, сіли на терасі.
- Переживаєш?
- Трішки.  Всі ці люди зробили мені боляче.
- Я буду поруч.  Ти головне будь собою.  Наче це не з тобою сталося.  Наче тебе це не стосується.
- Дякую. - промимрила я.
- За що? - Він гладив мою руку великим пальцем.
- За те, що поруч, за те, що з'явився в моєму житті.
- Ходімо.
– Куди?
- Не питай, просто ходімо.
І ми побігли, як діти.  Сіли в машину та поїхали.  Я не могла зрозуміти у чому справа, а Макс підозріло посміхався.  Машина зупинилася біля парку і ми знову побігли, тримаючись за руки.  У парку є таке містечко для закоханих - маленьке озеро з мостиком, в озері плавають качки, закохані мають разом їх нагодувати.  Купивши хліба, ми попрямували до цього озера.  Годуючи качок, ми стояли обійнявшись на мосту.  Я спиною була притиснута до Макса.
- Олю, - нашіптував, мені Максим, - я хочу, щоб ти знала... я не відпущу тебе ніколи, не зраджу, не ображу.  Я такий щасливий, що доля звела нас. — трохи повільно, додав, — Олю, я люблю тебе, ти моя мавка.
Я повернулася до нього, провела долоньою по щоці і поцілувала, промовляючи:
- І я тебе люблю.
Несподівано повіяв сильний вітер і пішов дощ.  Ми засміялася і одночасно сказали:
- Це доля.
І ще більше розсміявшись, побігли до машини.  Цей день був чудовий.

Ось і настав день весілля молодих.  Ми зібралися і поїхали до перукарні, довершити мій образ.  Моє хвилювання кудись зникло.  Адже зі мною був той, хто не зрадить, і я йому вірила.
Приїхали ми до ресторану "Золота ніч" з невеликим запізненням.  Багато гостей подивилися на мене з подивом, ну звичайно, не думали, що я прийду та ще й з кавалером.  До мене підійшла наречена у сукні кольору шампань у стилі русалки.
- Вітаємо молодих. - вручаючи букет, сказав Макс. - А де наречений?  Втік?  - І міцно мене обійняв.
Льоша стояв осторонь і пив уже другий келих шампанського, свердливши мене поглядом.
- Зараз, - сказала Катя і побігла за коханим.
Що було далі, я не знаю, так як мене Макс міцно поцілував, а я сказала:
- Поїхали до мене.
І ми вийшли із ресторану.  Я почувала себе переможцем на висоті.
Ми зайшли до квартири.  Мене обвили міцні руки Макса.  Він цілував мене в мочку вуха, плавно переходячи до шиї.  Я тремтіла в його жарких обіймах.  Його руки блукали по всьому моєму тілу.  Спустив одну бретельку сукні, потім другу.  Я повернулася і ми почали жадібно цілуватися, так що не вистачало повітря.  Сукня злетіла на підлогу.  Макс підхопив мене і поклав на ліжко.  Я не опиралася йому, навпаки я хотіла скоріше відчути його.
Макс знявши з себе одяг, навис наді мною.  Він цілував мою нижню губу, шию, спускаючись нижче, прокладав стежку біля пупка.  Я зітхала від задоволення, бажання, нетерпіння.  Він трохи підвівся і повільно увійшов в мене.  Кімнату переповнювали солодкі зітхання двох закоханих.
Досягши кульмінації, наші тіла переплелися і ми солодко заснули.
Вранці я прокинулася від ніжних ласк по спині.
- Доброго ранку, - подивилася я на Макса.
- Доброго, кохана.
Ми зателефонували до Марії Іполітівної, щоб вона не хвилювалася.  Самі ж не вилазили з ліжка цілий день.  Ми кохались.
Другого дня ми поїхали до найбільшого торгового центру міста.  Замовили  каву і Макс мене залишив зі словами:
- Оль, почекай мене тут, я буквально 10 хв.
- Добре, - здивувалася я.
Я сиділа у чудовому настрої, розмірковуючи, що мені довелося пережити і як мені пощастило.  "Це того вартувало" - подумала я.
Повернувся Максим, весь стривожений.
- Що трапилося? - Кажу.
І тут він сів на одне коліно, діставши з кишені маленьку коробочку, відкрив її.  Це була каблучка з діамантом.
- Я знаю, це не найромантичніше місце, але я більше не можу чекати.  Олю, ти вийдеш за мене.
Я розплакавшись, сказала:
- Так, звичайно, так.
Максим одягнув мені обручку та поцілував.
© Лєна ,
книга «Доленосна зустріч».
Коментарі