Сонет 30

Микола Мотрюк

Не вибіжать на сніжну скатерть хлопчаки, Не вабить ковзанка, мов склом залита... І в Коляду уже не дзвонять п'ятаки, Не ходить в свято дівка, хусткою завита... Бо до хатини увірвались чужаки... Зламав тендітну шию чобіт московита, Дітей тіла шматують царські гончаки... До Неба українська кров вола пролита..! В цім світі грішнім ми і жертви, й хижаки... Гнила душа їх винесе свого вердикта, Її, святу, давно пожерли хробаки... Залúшились одні інстинкти... грань розмита... Хоч здавна в світі шкереберть все й навпаки, Поганці, достотý, свого діждуть-таки...

2023-01-16 22:38:20

13

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Н Ф

Наша сувора реальність...

Відповісти

2023-01-16 22:40:56

1

Терті пляцки

Чудовий сонет

Відповісти

2023-02-05 07:20:47

Подобається

Микола Мотрюк

Спасибі...

Відповісти

2023-02-05 13:10:03

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11387

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3751