Тріолет 47

Микола Мотрюк

Чому я тут, і де я зараз? Я загубився, чи помер..? Немов завісу хто простер... Чому я тут, і де я зараз? Чи пам'ять геть, до біса стер Стрибога одурілий вираз..? Чому я тут, і де я зараз? Я наче в сні серед химер... Навколо ляскіт, дим і галас, Мій дім — окоп, я — гренадер. Гуде мокшанський БТР, Навколо ляскіт, дим і галас... Вал земляний братів пожер, Нікого більше не зосталось... Навколо ляскіт, дим і галас, Мій дім — окоп, я — гренадер... І раптом звідкись місто взялось, І тихий парк серед озер, Ласує дітвора еклер... І звідки місто тут узялось..? Ворожий стрілив револьвер, Скажена кров огнем зайнялась... Давно не тут вже, там я зараз, Я в мороці серед химер...

2024-10-07 06:52:44

4

0

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

80

19

2401

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11208