Вірші
Сонет 42
Малює іній завитки художні
На брижах білосніжного рядна...
Простори неозорі і безмовні,
Надії де згаса бліда іскра...
Не виживе в краю цім жодний,
Без теплого овечого руна,
Й ми без огню сховатись не спроможні
Од крижаного холоду гріха...
Скарбів небесних засіки порожні,
Й оливи добрих діл зовсíм катма...
Не наш це дім: ми гості й подорожні.
В житті доріг багато, Путь — одна...
І не важливо, бідний, чи заможний,
Одвіт держатиме пред Богом кожний...
6
0
56
Рондо християнинові
Живи, як заповів Ісус,
І стань зерниною любові,
Огненним пломенем із уст
Хай топить слово людські болі.
Не буде хай лукавства в слові,
Й не став собі гранітний бюст,
Бо слави прагнуть люди вбогі,
Живи, як заповів Ісус.
Не є спасенним той союз,
Де сильні, княжі, урядові...
Христа твоїм хай стане пульс,
І стань зерниною любові.
Постань, мов скелі мармурові,
Стіною будь проти спокус,
Псалми-вірші в молитвослові,
Хай пломенем горять із уст.
Будь білосніжним, мов обрус,
Що сяє в храмі на престолі,
Ти — сіль, вогонь, ти — світло-люкс,
Хай топить слово людські болі.
Будь повсякчас напоготові,
Обороняй Вкраїну-Русь,
Співай малечі колискові,
Живи, як заповів Ісус.
4
0
46
Рондо Спасителю
О, Боже, милостив нам будь,
Прости нам, Господи Всевишній.
До неба Ти проклав нам путь,
Але стезя, що легша, — ближча...
Ти возродив нас з попелища,
Нам смертним сном не дав заснуть...
Вознісся Хрест над кладовищем...
О, Боже, милостив нам будь!
Обвила землю чорна лють,
Повис Творець над людом грішним,
Проколота святая грудь...
Прости нам, Господи Всевишній...
Ти плоть прийняв, о Найсвятіший,
Ти показав любові суть,
Твоєї Жертви Дар найбільший,
До неба ти проклав нам путь.
В киплячу моря каламуть
Простяг ти руку, Слове Вишній,
Ти — Істина, Ти — Абсолют...
Але стезя, що легша, — ближча...
Любове, Спасе найдобріший,
Прогрішення усі забудь,
Й од снігу станемо біліші...
О, Боже... милостив нам будь!
5
0
50
Рондо Діві Марії
Тобі молитва ця, Пречиста,
Тобі, о Мати, мій поклін,
Дорога бо моя терниста,
Й не раз смерть бігла навздогін...
Подій минулих відгомін
З осколків залишив намисто.
За те, що вберегла від мін,
Тобі молитва ця, Пречиста...
Корона на Тобі огниста,
О, Діво, Зоре серед зір,
У бідах помічнице бистра,
Тобі, о Мати, мій поклін.
Коли здавалось, був один,
Твоя усмішка промениста
Розсіювала тьму і тлін,
Дорога бо моя терниста,
Гориста, звивиста, імлиста...
І ціливсь в мене карабін,
Повз куля пролітала з свистом,
Й не раз смерть бігла навздогін...
Хай вже не людно серед стін,
Й до храму стежку вкрило листом —
Проб'ється крізь тумани дзвін...
Безмежно дякую... Твій син...
Тобі молитва ця, Пречиста...
--------------------------------------------
Дякую тобі, Мамо... Ти завжди мене рятувала...
4
0
70
Тріолет 47
Чому я тут, і де я зараз?
Я загубився, чи помер..?
Немов завісу хто простер...
Чому я тут, і де я зараз?
Чи пам'ять геть, до біса стер
Стрибога одурілий вираз..?
Чому я тут, і де я зараз?
Я наче в сні серед химер...
Навколо ляскіт, дим і галас,
Мій дім — окоп, я — гренадер.
Гуде мокшанський БТР,
Навколо ляскіт, дим і галас...
Вал земляний братів пожер,
Нікого більше не зосталось...
Навколо ляскіт, дим і галас,
Мій дім — окоп, я — гренадер...
І раптом звідкись місто взялось,
І тихий парк серед озер,
Ласує дітвора еклер...
І звідки місто тут узялось..?
Ворожий стрілив револьвер,
Скажена кров огнем зайнялась...
Давно не тут вже, там я зараз,
Я в мороці серед химер...
4
0
68
Війна в мені
Я не дивлюсь у очі —
В моїх очах війна,
Не говорю з тобою —
В моїх устах війна.
В мені пітьма шепоче,
В моїх очах війна,
У них багато болю...
В моїх устах війна
Гарматами гуркоче,
Я бачив стільки зла,
Я вже не є собою...
Я не дивлюсь у очі —
В моїх очах війна,
І зараз із тобою
Не я стою — війна...
4
1
68
***
Мамусю... я скоро повернусь додому...
Із променем сонця впаде на плече
Маленька, барвиста долонька кленова,
Й на хвильку тривоги пітьму прожене,
Запалить іскринку живу, кольорову...
Осколок-спомúн, мов огонь той пече,
Коли покотилась по лику блідому
Сльоза із погаслих солдатських очей...
Очей, що уже не розкажуть нікому,
Про те, як кохали, не спали ночей,
Про жа́ркі цілунки під оклики грому,
Про сонячні усмішки рідних дітей...
Пройшов разів безліч по лезу тонкому,
Огонь несучи́ в серці, мов Прометей,
Та, наче зоря, що на небі нічному,
Як день спалахнув, й розчинивсь сред тіней...
Ту мить проживаю я знову, і знову,
Й щось вирватись силується із грудей,
Щось те, що лишилось в мені із живого...
На звалищі із непотрібних речей
Півмертвий стою в забутті нерухомо,
Я все ще десь там, сред соснових алей...
Мамусю... нескоро повернусь додому...
Мій дім тепер тут... тут побуду іще...
---------------------------------------------------------
Пам'яті полеглих побратимів
5
1
120
Тріолет 46
Чужий для всіх, чужий для себе,
І в тьмянім дзеркалі не я...
Мов древо, що пожерла тля,
Чужий для всіх, чужий для себе...
Німі багро́віють поля,
Обійми розпростерло небо...
Чужий для всіх, чужий для себе...
І в тьмянім дзеркалі — не я...
На шмаття рве утробу Цербер,
Кричать багровії поля,
Людські ковтаючи життя...
На шмаття рве утробу Цербер,
Й стиска все дужче Смерть-змія,
Щоб серцем вибухнути з ребер...
Чужий для всіх... чужий для себе...
І в сні своєму я — не я...
5
0
100
Рондель 2
"Не ки́дай, поможи, прошу...
Не залишай самого в пеклі..."
Струмлять багряні акварелі
Через пробитую броню.
Ледь долина крізь шквал вогню
Зі зблідлих уст слова зашерхлі:
"Не кидай, поможи, прошу,
Не залишай самого в пеклі..."
Мобільний втратив мережу,
Зорять в безмежність очі збляклі,
Стиска розп'яття пальці мерзлі:
"Почуй, о Господи, молю..!
Не кидай... Поможи... Прошу..."
-------------------------------------------------------------
Присвячується загиблим побратимам
7
1
76
Рондель 1
Стрілою мчить погуба вбивча,
"Я — смерть!" — гримить пекельний глас,
Здригається іконостас,
Із священичих уст — остання притча...
Од стін осталось попелище,
І дзвона змовк тривожний бас...
Стрілою мчить погуба вбивча,
"Я — смерть!" — гримить пекельний глас...
Міста мільйонні — кладовища,
Лежить в пилу дороговказ...
Пречистая, молись за нас,
До Бога, Мати, Ти — найближча..!
Стрілою мчить погуба вбивча...
8
3
71
Тріолет 45
Я прагну тя поцілувать,
Стан ніжний крепко обійняти,
В саду вечірнім біля хати
Жадаю тя поцілувать...
І, хоч сваритиметься мати,
Осмілюся тебе украсть...
Всю ніч тя буду цілувать,
Стан ніжний крепко обіймати...
Хай зорі з заздрості тремтять,
І блідне пан у срібних шатах, -
Тобі дівчину не одняти!
Хай зорі з заздрості тремтять...
Будем кохання цвіт шукати,
Нам соловей буде співать,
Всю ніч тя буду цілувать,
Стан ніжний крепко обіймати...
8
2
114
Тріолет 44
Минулого назад не вернеш,
Не зупинити часу плин.
Перетира світи, мов млин...
Минулого назад не вернеш...
Поклав би тин на той відтин,
Як знав би, що не там повернеш...
Минулого назад не вернеш,
Не зупинити часу плин...
Хоч як старайсь, тінь не здожéнеш...
Не сій в ріллю гіркий полин —
На ній не виросте ожин...
Хоч як старайсь, тінь не здоженеш...
Сред тьмяних не губись картин,
Не воскрешай, що вже померло...
Хоч як старайсь, тінь не здоженеш —
Не сій в ріллю гіркий полин...
Не стій над згарищем, бо змерзнеш,
Ти згадок не тривож глибин:
Твоя дорога — до вершин...
Не стій над згарищем, бо змерзнеш —
Пшеничних ізбери зернин,
Хай крає ниву гострий лéміш.
Минулого назад не вернеш,
Ти не турбуйсь про часоплин.
6
1
129
Тріолет 43
Ти — невідомість, ти — мій космос,
Чуттів стихія, вир, вулкан,
Шалений страсті ураган...
Ти невідомість, ти — мій космос...
У невагомість... мінус осмос...
Паду у чорний океан...
Ти — невідомість, ти — мій космос,
Чуттів стихія, вир, вулкан...
Троянда чорна, й білий лотос,
У тобі й істина, й обман...
Моє спасіння, мій тиран...
Троянда чорна, й білий лотос,
Життя колиска, і танáтос...
На моїй шиї твій аркан...
Троянда чорна, й білий лотос,
У тобі й істина, й обман...
Жарка пустеля, і оазис
Від сніжних гір аж до саван...
Прокляття древнє, й талісман,
Жарка пустеля, і оазис...
Бентежиш, аж впадаю в стазис,
З солодких не звільнюсь кайдан...
Ти — безкінечність, ти — мій космос...
Чуттів стихія... вир... вулкан...
3
2
123
Тріолет 42
Прилинь, благаю, моя музо...
У доленосний, прикрий час
Сред вод оливкова галузо...
Прилинь, благаю, моя музо,
Тебе жадаю я, спокусо,
Щодень, щоночі, повсякчас...
Прилинь, благаю, моя музо,
Й візьми з собою хоч на час...
6
0
98
Тріолет 41
"Прости м'я, Господи, прости!" —
Вола закоренілий грішник —
"Як муки адськії знести.?!
Прости м'я, Господи, прости!
Додолу притиска хрести...
Я гірш ніж митар, ніж грабіжник...
Прости м'я, Господи, прости!" -
Вола закоренілий грішник...
"До мене, Спасе, загости...
Я не дотепник, не насмішник...
Дозволь Тобі розповісти...
До мене, Спасе, загости...
Мене від крові захисти:
Перегорів мій запобіжник...
Всевишній Боже, м'я прости...
Тебе блага найбільший грішник..."
13
2
211
Сонет 41
Посіяв кіптяву сосни покіс,
Повітря пахне порохом і кров'ю,
І борозни від гусениць й коліс
Списали лан після важкого бою...
Ізпід асфальту ураган проріс,
Й розцвів на площі чорною журбою,
Знов грає артилерія на біс
Симфонію, написану Марою.
Ти думаєш, до бога вже доріс?!
Підеш на шибеницю із ганьбою!
Ми знаєм ваш хвалений компроміс!
У землю будеш втоптаний юрбою!
Тікай ти хоч в Марокко, хоч в Туніс -
Тебе і там знайде вкраїнський кріс!
13
6
222
Сонет 40
Сховався світоч ген за чорні хмари.
Реве, гуде і свище, невмовка —
Це пісня Згуби, що збира отари,
До неї путь коротка й невузька...
Новітні слуги, монголо-татари,
Через сліпу жадобу вожака
Пожерти прагнуть все нові гектари,
Поставить красну зірку і вінка...
Ідіть ви к чорту, бісові почвари!
Геть забирайсь, Московіє бридка!
Нам непотрібні ваші самовари,
Частушки, лапті, ватяна башка!
Щодень у брані лютій ложать глави,
Січуть орду дружинники-бояри...
8
0
214
Сонет 39
Ізранена ридма ридає Україна,
А чортів син ще хоче Неньку додушить,
Бо, бачте, депутатська жаба вже заїла,
Мовляв, Їй ще недовго залишилось жить...
На Березі Лазурнім ждуть готелі, вілла,
В швейцарськім банку хаймарс з золота блищить...
Не смійте пхати носа до чужого діла, —
Раніше віку можете в сирій спочить.
Кричить: "Я син Вкраїни!", а душа Каїна,
Будуй хоч лаври, та гріхів не замолить...
Своє не гріє — в жилах кров тече зміїна,
І хижу суть руном овечим не прикрить...
Той син, — у кого серце полум'ям горить,
І той вогонь ніщо не в силі загасить...
11
4
237
Тріолет 40
Я хочу, дуже сильно хочу
Тебе з обіймів не пускать,
Світання разом зустрічать...
Я хочу, дуже сильно хочу
Устами спраглими вивчать
Красу незаймно дівочу,
Я хочу, дуже сильно хочу
Тебе з обіймів не пускать...
Тобі я леготом шепочу,
Слова ті піснею звучать,
Жаркими хвилями біжать...
Тобі я леготом шепочу,
І піснь не буде та стихать...
Тобі я вічність приурочу...
Я хочу, дуже сильно хочу
Тебе з обіймів не пускать...
11
5
187
Тріолет 39
Від спраги в'яну, засихаю,
Палаю я, горю до тла...
Без тебе гину я, вмираю,
Від спраги в'яну, засихаю...
Бездонне море, ти, мій раю...
Напíй з живого джерела -
Від спраги в'яну, засихаю,
Палаю я, горю до тла...
Коли ти поряд — бризом маю,
А як без тебе — буря зла...
Тобою дишу — оживаю,
Коли ти поряд — бризом маю...
Росу з очей твоїх збираю,
Цілую медяні уста...
Коли ти поряд — бризом маю...
А як без тебе — буря зла...
Могутнім дубом проростаю,
Я вириваюсь із русла,
У вишині орлом ширяю,
Могутнім дубом проростаю...
В моєму серці сред розмаю
Твоя усмішка розцвіла...
Могутнім дубом проростаю,
Я вириваюсь із русла...
Я водограєм трембітаю,
Зелені гори напува...
Поринув у журу безкраю...
Я водограєм трембітаю:
"Пташа моє, тебе кохаю..!"
І стали піснею слова...
Від спраги в'яну, засихаю...
Палаю я, горю до тла...
14
5
186
Сонет 38
Мовчить небесний океан безмежно синій,
Не чуть святкових, втішливих, дзвінких пісень,
Що дарувало птаство в теплий літній день...
Налилися, мов кров'ю, грона на калині...
Стою задуманий у цілині полинній,
Вглядаючися пильно в далину щодень...
Неначе сню, і в сні оцьому я — мішень...
Та поки я живий в цій боротьбі причинній..!
Гей ви, ординці..! Чингізханові ви свині..!
Побільше соняха насипте до кишень..!
Не куштувати вам Тарасових вишень..!
Московія з царями згине в домовині..!
З собою не забудьте взять пакет лишень...
А ні — ростіть ви маком, полем конопель...
12
4
282
Тріолет 38
Чому до тебе так далеко?
Чому ти тільки в моїх снах,
Яких стотомний альманах..?
Чому до тебе так далеко..?
Ти — скарб загублений в віках,
Ти — втрачена бібліотека...
Чому до тебе так далеко?
Чому ти тільки в моїх снах..?
Минає день за днем безлико,
Зникає в часу письменах...
У сірих гублячись тонах
Минає день за днем безлико...
Ти, мов молитва на устах,
Ікона з-під пера Ель Ґреко...
Чому до тебе так далеко..?
Чому ти тільки в моїх снах..?
11
3
213
Тріолет 37
Шматують землю урагани,
Січе і креше градом з куль.
Огнем цвітуть, горять тюльпани,
Шматують землю урагани,
Запечені терзають рани...
Гуркоче, розмовляє "нуль"...
Шматують землю урагани,
Січе і креше градом з куль...
Тут смерть собі будує храми,
Простерла мору чорну тюль...
Насліддя — цвинтар з прапорами...
Тут смерть собі будує храми,
Двохсотих височать кургани...
Крик вороння — не спів зозуль...
Шматують землю урагани,
Січе і креше градом з куль...
9
6
203
Тріолет 36
Моя ти зіронько далека,
До тебе лину крізь світи...
Мій шлях неле́гкий освіти,
Моя ти зіронько далека...
Так прагну досягти мети...
Я, наче в вирії лелека...
Моя ти зіронько далека...
До тебе лину крізь світи...
9
6
235
Тріолет 35
Я марю, сню, я шаленію...
Тебе давно жадаю вкрасть...
Мене опанувала страсть,
Я марю, сню, я шаленію,
З фантазій-снів сплітаю снасть,
Від передсмаку аж п'янію...
Я марю, сню, я шаленію...
Тебе давно жадаю вкрасть...
Благай, проси — не пожалію:
Тобі нічого це не дасть...
Прийдеться преді мною впасть...
Благай, проси... не пожалію,
Одержу над тобою власть...
Не насміхайсь, повір, посмію...
Я від зухвальства шаленію,
Й тебе, нахабу, мушу вкрасть..!
9
4
197
Тріолет 34
"Із Днем народження, кохана..." —
На вушко зранку прошепчу...
Скажу тобі в тіні каштана:
"Із Днем народження, кохана..."
Немов саме життя, жадана,
Як лист сухий, щораз тремчу...
"Із Днем народження, кохана..!" —
В степу щосили закричу...
Рум'янцем осені вквітчáна,
Бурштин спадає по плечу...
Ти таємнича і незнана,
Рум'янцем осені вквітчáна,
У сяйво зоряне убрана,
По тебе в небо полечу...
"Із Днем народження, кохана..." —
Я вітром тихо шепочý...
11
6
209
Сонет 37
Ліниве вересневе сонце сліпить очі,
Студений вітер снігом кидає в лице...
Ти, мов самотнєє безлисте деревце,
І нікому зігріть тебе в морозні ночі...
Виколюють, п'ють очі думи-поторочі,
Нашіптують, що мов, начертано свинцем,
Що, наче доля не писалась олівцем,
І у могилі всі, змінить її охочі...
Та я напишу сам пером слова пророчі,
Судьба — не поводир, не піду манівцем,
Крізь терни стежку прорубаю топірцем...
Самі ми щастя свого ковалі і зодчі...
Осяє Небо нас весняним промінцем...
Благослови нас, Боже, золотим вінцем...
11
2
230
Тріолет 33
Яскристо лист огнем заграє,
До тебе прибіжу чимдуж...
Як днину осінь вкоротає —
Яскристо лист огнем заграє,
Попишуть неба аркуш зграї,
Очима плачучи калюж...
Яскристо лист огнем заграє,
До тебе прибіжу чимдуж...
Зоря горить на небокраї,
Немов поля розквітлих руж,
Й цвітуть в мені думки-розмаї,
Зоря горить на небокраї...
Про тебе гадка серце крає...
Та ти гляди, гляди навкруж:
Як тільки лист огнем заграє —
До тебе прибіжу чимдуж...
7
0
235
Тріолет 32
Я опираюся, і хочу,
Огнем горю, я зву тебе...
Твоє ім'я вві сні шепочу...
Я опираюся, і хочу,
Як бачу постать ту дівочу —
Вона із розуму зведе...
Я опираюся, і хочу...
Огнем горю, я зву тебе...
Немов причинний, щось торочу,
Лихая гадка в ум гряде,
Що сон пророчий я наврочу...
Немов причинний, щось торочу...
Вловив мелодію співочу,
Що чув щоночі дотепер...
Ти не втечеш, бо я так хочу..!
Повір же, я знайду тебе..!
11
8
269
Тріолет 31
Від жару помислів шалію...
Щоночі образ твій у снах
В вінку ввижається в ланах...
Від жару помислів шалію,
Намітив здобич хижий птах...
Я мрії грішнії лелію,
Від жару помислів шалію...
Твій образ повсякчас у снах...
Розбурхала в мені стихію —
Тепер же втонеш в бурунах...
Опинишся в моїх руках...
Ти збурила в мені стихію,
Дарма ховатись в теренáх, —
Тобою все ж заволодію...
Від жару помислів шалію...
Твій образ знову в моїх снах...
10
3
194
Тріолет 30
Моїй лисичці
Мов хтось ховається од мене,
З-за дуба зирка іздаля.
Неначе полум'я огненне,
Ховаєсь в гущі хтось од мене...
Жаринки блискають шалено,
В очах цікавість промовля...
Ховаєсь в гущі хтось од мене,
З-за дуба зирка іздаля...
Зашаруділо там, де клени,
Крадеться ближче бісеня...
Ніяковію я... ой, нене..!
Зашаруділо там, де клени...
Б'єсь серце, рветься навіжене:
Те гострозубе лисеня
Зненацька схо́пило мене...
Сховалось... й зирка іздаля...
16
6
395
Тріолет 29
Ти серця шал, ти — дика пристрасть,
Ти сон, видіння, ти міраж...
Із твоїх рис складу вітраж...
Ти серця шал, ти — дика пристрасть...
Палких очей прикрита хитрість
Манить, зове на абордаж...
Ти серця шал, ти — дика пристрасть,
Ти сон, видіння, ти міраж...
В мені прокинулася хижість,
Кров збурив, запалив кураж...
Твій милий щебет кинув в раж,
В мені прокинулася хижість...
Я жду на мить, що тебе видасть, —
Й спаде додолу трикотаж...
Ти лютий шал, ти — дика пристрасть,
Ти сон... ти мрія... ти міраж...
14
6
382
Сонет 36
Моє прокляття і моє благословіння,
Моя пітьма, й душі моєї ясний світ...
Для грішних — мариво, мені ж — святе видіння,
В заметах безнадії ніжний первоцвіт...
Моє сподвиження й моє гріхопадіння,
Моя погибель, й до Небес висот політ..
Моя шаленість дика, й умиротворіння...
Ти — найкоштовніший для мене самоцвіт...
В жадані хвилі пристрасті двох тіл сплетіння
З'єднали долі, вклали вічний ми завіт...
Таким було для нас обох це провидіння,
Щоб крокували разом в далеч, за зеніт...
Не згасне двох сердець ярке палахкотіння —
До Неба неустанне-бо моє моління...
15
3
422
Сонет 35
Тебе я прагну бачити щомиті,
Твій ніжний погляд, і палкі вуста,
Що інколи такі несамовиті,
Коли на серці темрява густа...
Не раз в тяжкі хвилини пережиті
З чужих країв писав тобі листа,
Я зрів людських життів порвáні ниті,
Й, як після сліз приходить німота...
Читав я книги, де слова розмиті,
І у грісі зрікавсь свого хреста...
Та прах усе... Ніщо — скарби нажиті,
Ти — справжній скарб, що дали Небеса...
За тебе я щодня молю в Блакиті,
Духмяна вишне, у веснянім цвіті...
13
5
322
Тріолет 28
З тобою не грішить не можу,
Твій усміх з розуму зведе...
Волосся на чолі стривожу,
З тобою не грішить не можу...
Таку тебе, на всіх несхожу,
Я в світі не знайду ніде...
З тобою не грішить не можу...
Твій усміх з розуму зведе...
Гадаю, думаю, ворожу,
Куди кохання заведе...
Очей од тебе не одводжу,
Гадаю, думаю, ворожу...
Неначе божевільний броджу,
Я марю, й жар цей не спаде...
З тобою не грішить не можу,
Твій усміх з розуму зведе...
10
6
300
Тріолет 27
Проігнорую заборони,
Не спинять жоднії табу...
Ввірвусь, без стуку увійду,
Проігнорую заборони...
Не витримаєш оборони,
З полону одягу звільню,
Проігнорую заборони,
Не спинять жоднії табу...
Я перетну усі кордони,
Благай, чи ні — не відпущу...
Мені програєш боротьбу,
Я перетну усі кордони,
Збожеволíють вмить нейрони,
До непритомності дійму...
Я перетну усі кордони...
Благай, чи ні — не відпущу...
Загубим час, забудем, хто ми,
В кохання зíв'ємось танку...
Неначе в сні все, й на яву...
Загубим час, забудем, хто ми...
Зірвесь з твоїх уст ніжний стогін,
Не здéржусь... розчинюсь... втону...
Загубим час, забудем, хто ми...
Не спинять жоднії табу...
8
1
269
Тріолет 26
Від бід і небезпек укрию,
Я огорну тебе крилом...
Хай гострим сипатиме склом, —
Від бід і небезпек укрию,
З очей гарячих сльози змию,
І поділюсь своїм теплом..
Від бід і небезпек укрию,
Я огорну тебе крилом...
Міцніше обійми за шию,
Мчимо до Неба напролом...
Попереду вузький розлом,
Міцніше обійми за шию...
Вкраду ключі і Рай відкрию...
Та мертвий вниз впаду орлом...
Від бід і небезпек укрию,
Я огорну тебе крилом...
9
9
326
Тріолет 25
Я витягну тебе із пекла
В квітуче поле навесні,
Де в росах пагони рясні...
Я витягну тебе із пекла,
За тебе битва йде запекла...
Зірвем замки ми навісні,
Я витягну тебе із пекла
В квітуче поле навесні...
Для нас іще зоря не змеркла,
Нам сірі стіни затісні,
Нам зорі мерехтять ясні...
Для нас іще зоря не змеркла...
Я знаю, вірити не звикла,
Для тебе все це, мов вві сні...
Я витягну тебе із пекла
В квітуче поле навесні...
10
5
341
Тріолет 24
В моїм гріху твоя співучасть...
Ми не молились молитов,
Звільнила ніч нас від оков...
В моїм гріху твоя співучасть...
Попри палку, жагучу пристрасть
Нам заборонена любов...
В моїм гріху твоя співучасть,
Ми не молились молитов...
Ковзнула й спала нерішучість,
Після медосолодких мов...
Вернулись до першооснов...
Ковзнула й спала нерішучість...
Устидно вкралась неминучість,
Себе знайшли серед обмов...
В твоїм гріху моя співучасть,
Ми не молились молитов...
8
5
297
Тріолет 23
Чому в житті усе так складно?
Чом серце б'ється невпопад,
Здригаюсь, дихаю безладно..?
Чому в житті усе так складно..?
Я почуваюсь безпорадно,
Твоїх читаю слів каскад...
Чому в житті усе так складно?
Чом серце б'ється невпопад..?
Та в хвилі ці мені відрадно,
Хоча на серці листопад,
І дощ у вікна б'є нещадно...
У хвилі ці мені відрадно...
Чому ж не міг сказати владно,
Чом не співав тобі балад..?
Та неможливо все... й так складно...
А серце б'ється невпопад...
11
9
321
Тріолет 22
Чому тікаєш безупину?
Зізнайсь, сердéнько, що болить..?
Лиш не мовчи, скажи причину...
Чому тікаєш безупину..?
Зранила ніжки об тернину,
Вогонь краплистий ліс палúть...
Чому тікаєш безупину?
Зізнайсь, сердéнько, що болить..?
Сховалась в гущі за ялину,
Сльозина по щоці біжить...
Боронить милий Батьківщину,
Сховалась в гущі за ялину...
"Не жди мене, коли загину.
Забудь, молю... ти маєш жить..." -
Слова ті душать безупину...
Нестямно серденько болить...
12
4
226
Два тріолети
***
В весільному вбранні черемха,
Смарагдом трави проросли...
Вінчальна пісня лине зверха,
В весільному вбранні черемха...
Моя півбожевільна примха:
На рушничок щоб стали ми...
В весільному вбранні черемха...
Смарагдом трави проросли...
***
В весільному вбранні черемха,
Смарагдом трави проросли...
Вінчальна пісня лине зверха,
В весільному вбранні черемха...
Диявольська безумця примха..!
"Ми "мир" принесли... вас спасли..."
В диму обвуглена черемха...
Будинки стрілом проросли...
8
4
273
Сонет 34
Весна — розбурхана ріка, що мчить руслом...
Десь мідний відблиск розливається в узгір'ї...
Хвалебний Небу соловей співа псалом,
Витає аромат цвітіння в надвечір'ї...
О, Господи, не хочу буть гріха рабом...
"Рятуй..!" я кличу, як Петро в своїм невір'ї...
Знов душать пристрасті огненним ланцюгом,
Я в темряві, мов найчорніша ніч в беззір'ї...
Не хочу більше підкорятися пітьмі,
З темниці душу мою виведи, благаю,
Щоби прославити Ім'я Твоє святе...
Від юності страждав в гріховному ярмі,
Від спраги за Тобою, Спасе, знемагаю...
Хай Слово Твоє в моїм серці проросте...
8
2
280
Тріолет 21
З тобою тільки хочу бути...
З тобою б розділив життя...
Звільнила із кайданів смути,
З тобою тільки хочу бути...
Ковток солодкої отрути,
Ти — моє пізнє каяття...
З тобою тільки хочу бути,
З тобою б розділив життя...
Твою загадку не збагнути...
Та мучить дивне відчуття:
Перетинались чи маршрути..?
Твою загадку не збагнути...
Та я готовий ризикнути,
Й надіть весільне вишиття...
Тебе жадаю я збагнути,
І все ятрить те відчуття...
Цей крок — в незвіданість сягнути.
Гучнішає серцебиття...
Від Неба — віри парашути...
Нестрах в незвіданість сягнути...
Оце б за обрій дременути...
Давай, втечем від сум'яття...
З тобою тільки хочу бути...
З тобою б розділив життя...
10
4
348
Тріолет 20
Для Бога ти дорогоцінна,
Мов той, що в притчі, скритий скарб.
Невинна, чиста і промінна...
Для Бога ти дорогоцінна...
Його любов свята, незмінна,
Щоб описать бракує фарб...
Для Бога ти дорогоцінна...
Ти той, що в притчі, скритий скарб...
Краса тілесна, вона тлінна...
І у житті того не варт.
Немов вода бурхлива, пінна,
Краса тілесна бистротлінна...
Але душа — зоря пломінна,
Мов срібло чисте, її гарт...
Для Бога-бо вона — безцінна...
Найбільш коштовний в світі скарб...
11
9
262
Сонет 33
Прогулюючись берегом повз рибаків
Шукав Наставник учнів для звіщання Царства.
Заради спасу людства, а не марнославства,
Щоб осявали світ, ясніше маяків...
Та я не квітка, взяв мене Ти з будяків.
Я прагнув слави, втіх жадав земних, багатства...
Це я той друг, що з жадібності і лукавства
Продав Тебе за тридцять литих срібняків...
Кричав: "Не знаю зроду Мужа цього..! Ні.!!",
Тремтячі зимні руки грівши при вогні...
Я виніс вирок гласом Понтія Пилата...
На "трон" в вінці і в багряниці садовив,
Твої святі ступні і хрест мій цвях пробив...
А Ти ще досі мене любиш, немов брата...
7
1
287
Сонет 32
Весну жадану ніжний легіт принесе,
Полегшить біль, розвіє, наче прах, скорботи...
Та не розбудить млосну душу від дрімоти,
Й до Бога мислі грішної не вознесе...
Я прагнув мчати забуваючи про все,
На швидкості круті долати повороти...
Себе вже, Господи, не можу побороти,
Несила опиратись поклику шосе...
Жага із пристрастю у плоть слабку вп'ялися,
Неначе рак, із тілом намертво зрослися...
Контроль утрачено, система дала збій...
На максимумі газ, без гальм лечу в відбійник...
Змагаючись із тінню я програв двобій...
Ісусе, пом'яни м'я... молю, як розбійник...
7
1
276
Сонет 31
Реве в душі несамовитий буревій,
Надію ломить, вириває із корінням...
Життєвий шлях замів безумства сніговій,
Змагання ознаменувалося падінням...
Бажань гріховних в голові скажений рій
Некрозним обернувся, скорченим сумлінням...
Не серце — кладовище почорнілих мрій,
Мов дім давно покинутий, страждає тлінням...
Знемігся, Господи, я в бурі грозовій...
Рятуй, бо гину..! Молю! Будь моїм спасінням..!
Зникаю... розчиняюсь в темряві густій,
Твоєї Слави осіни мене промінням...
Я путь продовжу так, як хочеш, Спасе мій...
Хай буде все по Твоїй волі... не моїй...
9
0
330
Тріолет 19
Калини кетяги червоні
На стіни сонцем пролились,
З'їдають очі, б'ють у скроні
Калини кетяги червоні...
Невольники в глибокім схроні —
Думки пожаром зайнялись...
Калини кетяги червоні
На стіни сонцем пролились...
Пекучий сніг візьму в долоні
Крізь сльози криком сміючись,
Свій біль сховаю в тому дзвоні...
Пекучий сніг візьму в долоні,
Впаду на землю у поклоні.
Чому не так все, як колись..?
Калини кетяги червоні
На стіни сонцем пролились...
14
4
348
Тріолет 18
Облиш старі хронічні рани,
Не муч, не завдавай тортур...
Терзають спогади-тирани...
Облиш старі хронічні рани...
Не свої партії ми грали
З чужих помнутих партитур...
Облиш старі хронічні рани...
Не муч, не завдавай тортур...
Венери злої каторжани...
Нас почуттів поглинув збур...
Безмовні сунуть каравани -
Венери злої каторжани...
Нас теж закув в тяжкі кайдани
Її сліпий слуга Амур...
Ми, як і всі тут — каторжани,
Що стрімголов стрибнули в збур...
Шматують люті урагани...
Дарма ховатися за мур...
Запáморочують тумани,
Шматують люті урагани...
Де пам'ять — книги стелажами,
Я викреслю ім'я з брошур...
Облиш мене... Не рухай рани...
Не муч... не завдавай тортур...
20
2
252
Сонет 30
Не вибіжать на сніжну скатерть хлопчаки,
Не вабить ковзанка, мов склом залита...
І в Коляду уже не дзвонять п'ятаки,
Не ходить в свято дівка, хусткою завита...
Бо до хатини увірвались чужаки...
Зламав тендітну шию чобіт московита,
Дітей тіла шматують царські гончаки...
До Неба українська кров вола пролита..!
В цім світі грішнім ми і жертви, й хижаки...
Гнила душа їх винесе свого вердикта,
Її, святу, давно пожерли хробаки...
Залúшились одні інстинкти... грань розмита...
Хоч здавна в світі шкереберть все й навпаки,
Поганці, достотý, свого діждуть-таки...
13
3
342
Тріолет 17
З тобою відшукали б щастя,
Свій путь знайшли б серед доріг...
Я вірю, нам могло би вдасться
З тобою відшукати щастя...
Зв'язавши рушником зап'ястя
Ступили б сміло на поріг...
З тобою відшукали б щастя,
Свій путь знайшли б серед доріг...
Я знаю, буде хтось сміяться...
Нехай потоки ллють зі стріх,
За труднощі нам всі воздасться...
Я знаю... буде хтось сміяться,
Та прагну спільного Причастя...
Ми стрілися, і це не збіг...
Пліч-о-пліч відшукаєм щастя,
Свій путь знайдем серед доріг...
14
4
387
Тріолет 16
Я вже без тебе жить не можу...
Щоночі ти приходиш в сни...
Ні в чому спокій не знахожу:
Я вже без тебе жить не можу...
В верем'я, чи в порý негожу...
Що це зі мною, поясни..?
Я вже без тебе жить не можу...
Чому приходиш в мої сни..?
Главу у цих стражданнях зложу,
Судьбу недобру відверни...
Собі нічим не допоможу,
Главу у цих стражданнях зложу...
Таку, на будь-кого несхожу,
Я полюбив ще із весни...
Я вже без тебе жить не зможу...
Прийди, хоча би в мої сни...
17
4
394
Тріолет 15
Мені б змогти накласти вето,
Мені б не думати змогти...
Якби хтось міг сказать одверто,
Що на думки накласти вето
Даремно намагатись вперто:
В ярмо кохання не впрягти...
Тут не працює право вето,
Живим лишитися б змогти...
Що було скрите — розпростерто,
Зуміла душу роздягти...
Все, що загоїлось — роздерто,
Що було скрите — розпростерто...
У пам'яті ім'я не стерто...
Якби хтось міг застерегти:
Тут не працює право вето...
Не думать — жити не змогти...
16
6
387
Тріолет 14
З тобою святкувать Різдво —
Таке просте моє бажання...
Та зруйнувалось все на зло:
З тобою святкувать Різдво
Розбилась мрія, наче скло...
Я не чекаю привітання...
З тобою святкувать Різдво
Було палке моє бажання...
Не спить з тобою це питво —
Нектар солодкого кохання,
Нещасне мойр моє шитво...
Не спить з тобою це питво,
Бо твоє серце — не житло
Для трепетного сподівання...
З тобою святкувать Різдво —
Нездійснене моє бажання...
11
6
429
Сонет 29 "Грішник"
Яким, не знаю я, наступний буде крок...
Пливе, куди подує вітерець, хмарина,
Отак і я — не пан собі й на волосок...
Куди спокуси позовуть — туди й стежина...
Налитий колос золотий пожер грибок,
Повила серце кам'яне глуха тернина,
Укорінився глибоко в мені порок,
Стер образ Божий, й стався я, немов тварина...
Я душу в рабство пристрастей свою віддав,
І, мов безумець, вихваляюся гріхами...
Вже тілу опирáтися не до снаги...
Я, Господи, на себе сам ярмо наклав,
Я впав до власноруч зготованої ями...
Прости, Ісусе... порятуй мене... спаси...
13
2
287
Тріолет 13
Застряг у спогадів полоні...
Про тебе всі мої думки...
Сиджу, мов кіт, на підвіконні,
Застряг у спогадів полоні...
Чому вони такі солоні,
Спогáдок вервички-струмки..?
Час, мов безслідно зник в полоні...
Про тебе всі мої думки...
В своїм реальності бетоні
Закриюся на всі замки,
І захлинеться серце в сконі
В страшнім реальності бетоні...
Обличчям упаду в долоні...
Та все ж мені ще невтямкú,
Чом встряг я в спогадів полоні..?
Чому про тебе всі думки..?
14
3
376
Тріолет 12
Від тебе ліків не існує,
Я безнадійний пацієнт...
Ніщо мене не порятує:
Від тебе ліків не існує...
Розбите серце колапсує...
Від'ємний коефіцієнт...
Від тебе ліків не існує:
Я безнадійний пацієнт...
Смертельний вірус хазяйнує,
В морг забезпечений клієнт...
Любовна болість прогресує,
Смертельний вірус хазяйнує...
Змарніле тіло агонує,
Добіг кінця експеримент...
Від тебе ліків не існує,
Я... безнадійний пацієнт...
17
5
261
Тріолет 11
Мені не треба більш нічого...
Та й непотрібна, навіть, ти...
Чужого скарбу потайного,
Не треба мені більш нічого...
Регалій, трону золотого...
Чи вічно юністю цвісти...
Я вже не прагну більш нічого...
Та й непотрібна, навіть, ти...
Позбутись б розуму ясного,
Щоби не чути блекоти
Отрути присмаку гіркого...
Не треба розуму ясного,
Щоб вміти ошукать будь-кого,
Та серця — ні.. не провести...
Мені не треба більш нічого...
Але мені потрібна ти...
15
10
327
Тріолет 10
П'єш ароматний чай з ромашки,
Ти любиш книги й шоколад...
Руками обхопивши чашку
П'єш ароматний чай з ромашки...
Незграбно вплетені патлашки
В волосся пишний хвилепад...
Й, неначе сяє від ромашки
Очей гарячий шоколад...
Чому зітхаєш ти так тяжко,
Невже в душі знов листопад..?
Не побивайся, мила пташко...
Чому зітхаєш ти так тяжко..?
Чом у думках твоїх так в'язко,
І серце б'ється невпопад..?
Ти знов п'єш теплий чай з ромашки...
Та гаснуть очі-шоколад...
16
16
452
Тріолет 9
Світ спалахнув в жорстких війнах...
Коли святий настане мир..?
Гарцює злоба по судинах...
Світ спалахнув в жорстких війнах...
В твоїх розтанув би обіймах,
Ти — вічний мій орієнтир...
Я загубивсь в жорстких війнах,
Та все ще борюся за мир...
Сини Вкраїни в домовинах,
Ввись лине, не змовка Псалтир...
Нуртує гнів десь у глибинах:
Вкраїни доньки в домовинах...
Ти грієш серце на світлинах,
Що з трепетом кладу в мундир...
За тебе вистою у війнах...
В тобі знайду жаданий мир...
10
3
394
Тріолет 8
Серед зими прийшла відлига,
Проміння ніжно пестить лик...
І скресла віковая крига...
Серед зими прийшла відлига...
Вляглася лютая хурдига,
Затих її шалений крик...
Серед зими прийшла відлига,
Проміння ніжно пестить лик...
Для тебе я — відкрита книга,
Ти мій читаєш записник...
Куди ж поділася інтрига..?
Для тебе я — відкрита книга...
Та більше скаже серця стигма,
Все те, що не вмістив словник...
Серед зими прийшла відлига,
Той промінь — ти... що ніжить лик...
10
2
333
Тріолет 7
Чекаю вісточки від тебе,
Немов, перлиночка роси, —
Щоб промінь заблукав між стебел...
Чекаю вісточки від тебе,
Почути б твій веселий щебет...
У душу вéсну принеси...
Чекаю вісточки від тебе,
Немов травиноча — роси...
Оповиває ніжний трепет
Від ангельської доброти...
Як чую той дівочий лепет —
Оповиває ніжний трепет...
Я — кам'яний кремезний велет,
Якого змусили цвісти...
Я все ще жду привіт од тебе...
Мов та травиноча — роси...
10
2
311
Тріолет 6
Допитливі юрливі очі
Так прагнуть аж до дна сягти...
Тремтливу душу роздягти...
Допитливі сяйливі очі...
У них зостатися б змогти
І розчинитись в барвах ночі...
Допитливі, жагучі очі
Так прагнуть... аж до дна сягти...
Нестерті обриси дівочі
Зуміли в серці залягти...
Себе не зміг я вберегти...
Жадані обриси дівочі
Щохвилі норовлять спливти...
І мучать в снах, морять щоночі
Нестерті обриси дівочі,
Що сміли в серці залягти...
Коли настануть дні урочі,
Щоб знов ту мить спострегти..?
Ніщо не в силі помогти
Приблизити ті дні урочі...
Чи вкриються гірські хребти
Пологом м'ятної пороші..?
І знову в снах юрливі очі
Так прагнуть аж до дна сягти...
11
0
301
Тріолет 5
У сніговицю в зимній вечір
Присунусь ближче до вікна...
Я не втечу від холоднечі
У сніговицю в зимній вечір,
Хоча й накину плед на плечі...
І обійме самотина...
У сніговицю в зимній вечір
Я все ще там... біля вікна...
9
12
351
Тріолет 4
Несамовитою зимою,
В мороз тріскучий, в заметіль,
Коли все вкрите пеленою
Несамовитою зимою,
Я згадую, як ми з тобою
Пилú п'янкий кохання хміль
Несамовитою зимою,
В мороз тріскучий, в заметіль...
Поміж грайливою юрмою
Прошепотіла мимовіль,
Що мрієш бути лиш зі мною...
Поміж грайливою юрмою
Ми мчали стежкою крутою...
"Давай чимдуж втечім звідсіль" -
Тоді між шумною юрмою
Ти прошептала мимовіль...
Сиділи в тиші під сосною,
Жар сипав місяця таріль...
Над говіркою бистриною
Сиділи в тиші під сосною
Зачарувавшись далиною,
Де хтось вгорі розсипав сіль...
Сиділи в тиші під сосною,
Жар сипав місяця таріль...
Барк хвилі розбивав кормою,
Летіли бризки звідусіль,
Ми до небес неслись стрілою...
Барк хвилі розбивав кормою...
Де зблис Чумацький Шлях каймою,
Душею рвались в височінь...
Барк хвилі розбивав кормою,
Летіли бризки звідусіль...
Була ти волею й тюрмою,
Ти щастя дарувала й біль,
Ти стала днів моїх весною,
Моєю волею й тюрмою...
Сяйнула зіркою ясною,
Немов цвіт маку серед піль,
Несамовитою зимою
В мороз тріскучий... в заметіль...
8
6
393
Тріолет 3
Знайти б мені тебе, о доле,
В світах безкраїх лиш одну...
Туга в роздум'ї серце коле,
Знайти б мені тебе, о доле...
Спалахує зіркове поле,
В його безмежності тону...
Знайти б мені тебе, о доле,
В світах безкраїх лиш одну...
12
8
351
Сонет 28
Густою ковдрою під ноги впали хмари...
Їх шовк сліпучобілий, мов мільярди зір,
Мов діамант, що вигранував ювелір, —
Так грає, так манúть... не розгадать ці чари...
Та він не бачить... з болю виє, наче звір...
Снують у хворій голові думки-примари,
Ввижаються усюди, скрізь страшні почвари...
Набридло все... Несила... Не його турнір...
Юнак із серцем вирваним впустивши руки
Чвалає неживий... вже позлітались круки...
Все втрачено... Кінець... Завіса... Забуття...
Та через тьму кромішню голос Чийсь прорвався:
"Чому в Моїй любові ти засумнівався..?
Мій сину... Я з тобою крізь усе життя..."
12
5
330
Тріолет 2
Крадеться в тишині самотність...
І плоть шматками вирива,
Мов, ненаситна звірина...
Сміється в тишині самотність —
Бездонна, чорна глибина...
Меча здійняла незворотність...
Крадеться у пітьмі самотність,
І плоть з кістками вирива...
14
11
404
Тріолет 1
Ой, як мені не вистачає
Твоєї посмішки тепла,
Що в серці квіт зростить змогла...
Ой, як мені не вистачає
У дні, коли німа журба
В імлу густу оповиває,
Ой... як мені не вистачає
Твоєї посмішки тепла...
14
5
343
Сонет 27
Її улюблена пора бентежить душу,
А згадка про осінній дощ кида в озноб...
Та серце битись повільніш ніяк не змушу...
Порушуючи правила промчу на STOP.
Пройду шляхом, чи ступлю на тропу пастушу,
Піду на зустріч вітру, пропливу потоп,
Я землю обійду, протну моря і сушу,
Щоби знайти її полину до зірок...
В пустелі тишу вічну піснею порушу,
Стрімкою течією стану між проток,
Я буду подихом тепла в зимову стужу,
Прошý... зроби назустріч хоч би лишень крок...
Тебе я бачив мить, та знову й знову тужу...
Надії сонце сходить... я очей не мружу.
20
6
353
Син Землі
Степи шепочуть стиха із морозним вітром,
Що колискову піснь згубив серед гілля
Самотніх сторожів, залишених в полях —
Безперих ясенів, скитальців гнаних світом.
І я стою, прикований, немов магнітом,
Безмежність спраглими очима охопля...
Ще мить, — немає болю й ран, я знов — дитя.
Я — син Землі, і з Нею буду монолітом...
17
7
334
Сонет 26
Журливо пада лист в прощальному танкý,
Для осені в дарунок вальс кружля востаннє
Під звуки журавлиного лементування,
Що рве душі зпечаленої нить тонку.
Ми не стрічались разом в літнюю пору,
Не слухали пісень ми солов'я до рання,
Ми не стрибали з головою в вир кохання,
В очах вгледíвши зорепаду бахрому.
Будь проклята! Будь проклята, війно, навічно!!!
О, скільки обірвала ти життів трагічно..!
Тече ріка кривавих сліз, не витіка...
Подзвін до Неба кличе, зве, рида, голосить,
Стражденне Матернєє серце пропіка...
Змилосердися, Боже... Україна просить...
02.11.22
12
6
288
Сонет 25
І блискавкою вдарили калібри...
Розверзлось пекло, жах стискає грудь...
На днини полотно, мов каламуть,
Смертельні барви бризнули з палітри.
Понаїдавши пуза та макітри,
Пани подалі за кордони рвуть.
Хвалились: "можем світ перевернуть",
Пакуючи валізи, хлам, каністри...
"Ми за Вітчизну всіх врагів порвем!
За неї без жалю й вагань помрем..!" -
Божились, клялись "тіньові монархи"...
Тим часом діти віддають життя,
Цвіт України кане в небуття...
І де ж ви в біса, кляті олігархи?!!
15.09.22
12
1
297
Сонет 24
Страшним пекельним зойком зранена земля,
Задушливі обійми згарищ гасять сонце,
Тут засіває смерть снарядами Кремля,
Що клявсь навіки бути братом-оборонцем.
І знову "мирний атом" "русскава царя"
На волю хоче вирватись протуберанцем,
Щоб не лилáсь степами піснь сопілкаря,
Калина не яріла над бійцем-повстанцем.
Це - наша Русь свята, від Дону до Карпат,
І рідної землі не віддамо ні сажня,
Воскресне Україна, згине супостат!
О, Діво-Мати, вишнього престолу Княжно,
Тебе боїться, никне сатанинський гад,
Кінець бо близько, стяг наш здíйметься звитяжно.
25.04.22
12
7
290
Сонет 23
О, де ж ти, моя зоре світанкова,
Провісник дня і перемого тьми..?
Надії догора свіча воскова
Перед зачиненими ворітьми…
Я, мов летюча куля паперова,
Що спалахнула миттю від іскри…
Та, не мовчи! Скажи хоча б півслова..!
Запізно… попіл рознесли вітри…
І знову темрява безмовна й мертва…
Поета серце — необхідна жертва,
Але душа — безсмертна і жива…
Літа в безмірні далі і простори,
У пропасті й понад високі гори,
Де зорі тьмяне світло пролива…
12
2
292
Сонет 22
До мене знов постукала весна...
Так несподівано, і так невчасно...
Чому проснувся, коли сонце згасло?
Чом вслід не біг, як мить була щасна..?
Не кликав і не ждав, блукав у снах...
В кромішній тьмі щось запалало ясно,
Суха пустеля вкрилась квітом рясно,
Мов, загорілись маки у житах...
А я собі пророчив гибель вічну,
У книгу мертвих сам себе вписав,
Надію промінявши на сум'яття...
Покинув я країну потойбічну.
Та хто ж той ангел, що мене забрав?
Хто та, що врятувала від прокляття..?
12
2
396
Сонет 21
Цей тихий вечір, захід сонця, все — ніщо…
Знебарвилось все, загубило сенс без тебе…
Втікай, чи ненавидь, кричи… роби будь-що…
Люблю… і заперечувать нема потреби…
За що мені це все, хотів би знать? За що.?!
Як птахом міг втекти б, то крила розпростер би...
Я арлекін сумний в веселім шапіто...
Регоче нуртина, де покришéні верби…
Ми приміряли одяг, шитий не для нас…
Не ті шаблони, не той крій, фасон і клас…
Любов не фешенебельна, криклива й пишна.
Не для показів, суджень, глянців і брехні,
Не потребує лайків, схвальної статті,
Не величава й горда, не егоїстична.
Любов привітна, мила, тиха і проста,
Свята і чиста, незбагненна й безгранична…
А ми за це Її прибили до хреста...
05.07.21
7
2
345
Сонет 20
Не спам’ятавсь, як літо по весні прийшло,
Спекотне літо, грозове і ароматне.
Для когось долі нить спліта веретено,
Для когось, не для мене кисню не забракне.
Який сьогодні день і місяць, рік, число..?
Грань часу стерлась… все змішалось… все абстрактне…
Я за полярним колом, й сонце не зійшло.
Химери ожива в пітьмі, у грудях клякне…
Знайшов таки, зірвав я папороті цвіт,
Та загубив, і загубився сам… де ж слід..?
Невже не вийти з лабіринту Мінотавра..?
04.07.21
7
2
437
Сонет 19
Морозе, чом ти часу тік мій зупинив.?!
Бархани білії, спаліть печаль ворожу.!!
Коли дівчину бачу ту, — очей не звожу...
Дарма в своє я серце двері прочинив...
О, Господи, чом про кохання я просив.?!
Хотів би я про все забуть... але не можу...
Від повені не змайструвати загорожу...
Невдалий постріл лучника мене скосив...
За хліб свій каменем у спину розплатився...
Фортуна незлюбила..? Може хто прокляв..?
Ні!! Це моï' тяжкí провини й беззаконня...
Чому ж іще я змалку Богу не молився?
Чом в день святий на Літургії не стояв?
За що батькам журбою заплатив й безсонням..?
О, Хрúсте, я там був серед людей, дивився...
Я — той Пилат, я — воїн... я Тебе розп'яв...
Прости... Як блудниця, приношу благовоння...
19.02.21
6
2
326
Сонет 18
Шлях прокладає сонце навпростець,
Дерева розпуска колючий іній,
На склі картини папороті й лілій
Пером незримим написав митець.
Живемо ми, та тільки без сердець,
На длані щось шука в сплетінні ліній,
Нам гороскопи важливіш гомілій,
В нутрі в нас не вогонь... а — каганець...
"Чи ми причасні Тайної Вечері?
Куди йдемо? Які відкриєм двері..?" -
Ці запитання не турбують нас...
Лунає плач із ясел у печері:
З небес зійшов і воплотився Спас...
Прийди же в наші, Господи, оселі!
08.01.21
7
5
319
Сонет 17
Морозяного вітру з ніг збива порив,
Гадюки снігові повз пробіга панічно,
Ранкове небо грає барвами магічно…
Обрав я шлях життя складний… чи стане сил..?
Мені байдуже, хто би що не говорив,
І як би не звучало просто й прозаїчно:
Тією ти для мене лишишся навічно,
Яку всім серцем до нестями полюбив.
Хотів я стерти спогади, переписати…
Та в картотеці книгу цю не відшукати…
Зі мною завше ти, в які б не втік краї…
Люблю тебе, й цього не в силах вже змінити...
Поки живе в мені любов, — я буду жити.
Небесний Отче наш, благослови її.
05.01.21
7
2
297
Сонет 16
Підкралась ніч. Зоря вечірня догарає,
На кронах ясенових залишивши слід.
Усе навколо мертва тиша огортає,
Заковуючи серце в полум’яний лід.
Душа, мов лист пожовклий, що з дерев спадає,
В останній з вітром свій відправилась політ,
І я, зірвавшись, падаю… та дна немає…
Засмоктує у порожнечу… меркне світ…
Я з’їхав з глузду, загубився в часі… Хто я..?
Жах на яву… нестертий найстрашніший гріх…
Не цільсь ні в кого, хоч в руках порожня зброя…
Ізгарячу не кидай в когось слів своїх…
Я повернув би час..! але така вже доля…
Пробач за рани й біль… Пробач, що не вберіг…
23.12.20
7
4
296
Сонет 15
П’є спрагло сонце вранішній туман,
Вчорашнє ще з зорею догоріло…
Не зцілить день новий глибоких ран,
Мороз не забере, що наболіло…
Лишилось стерня, де колись був лан,
Де мак червоний цвів й пшениця спіла…
Востаннє бачив твій дівочий стан,
Коли журавкою ти ввись злетіла…
Я не забуду блиск твоїх очей,
У світлі місячнім серед алей…
Надії не осушиться джерельце…
Я пронесу кохання крізь віки…
Чекатиму, й лічитиму зірки…
Поки не перестане биться серце…
27.10.20
8
3
311
Сонет 14
Рве знахабнілий вітер пожовтілий лист,
Холодний дощ по вікнах виграє стакато,
Шмагає землю осені безжальний хлист
Оскаженіло, невблаганно, заповзято...
Чому не так сьогодні, як було колись..?
Гіркий полин проріс, де була рута-м’ята…
«Це мабуть сон» — кажу собі, кричу: «Проснись!!!»
Я заблукав… я задихаюсь… Тьма триклята.!!
Безодні краєм йду, шукаючи просвіт,
Я став сліпцем, який вже не побачить світ…
Прощення в зубожілу душу не загляне…
Не вірю, що тебе втрачаю назавжди,
Моє життя, мій всесвіт, світло полум’яне…
Прошу тебе, молю, благаю я… не йди…
25.10.20
8
3
305
Сонет 13
Жива Астарта по землі ступа,
Падуть під ноги владарІ і слуги,
Із горя залицяльники рвуть чуби,
А фанів і підписників — орда!
Та в серці — морок, вічна мерзлота,
Фальшива усмішка зціпила зуби...
Немов, серед зими холодні груби,
Така ж і задубілая душа...
"Ми виросли..! Нам Батько непотрібний,
Як і Його непотріб жалюгідний..!" —
Такі сьогодні вже слова звучать.
Тоді жалієм за минулі вчинки,
Коли на днях вже власнії поминки.
Й приходимо з питанням: "Чи простять?"
Бог стукає у двері — все даремно.
І світло в хаті все ще не померкло,
Та нIкому відкрить: всі, ніби сплять.
14.07.20
6
1
306
Божевільний
Неквапно плинуть по блакиті неба хмарки,
Сріблясті човники навіюють печаль...
Будинки поскидали білосніжні шапки,
Струсивши вранішнього інію кришталь.
Весняний первоцвіт, мов бісер вишиванки,
Так хочеться пройтися лугом без сандаль...
Та полонив ума таємні закамарки
Неспокій, що пік душу мов холодна сталь.
Мінорних мислей переплети крізь світанки,
Думки повторюються... замкнена спіраль...
Невидимі довкола себе зводжу замки -
Темницю втрачених надій і сподівань.
"Він не в собі" — говорять, твердять: "Божевільний..!"
Мабуть... А може й світ сказивсь і вкрай здурів..?
"Любов — брехня. Нам — кажуть — вирости пора..."
В міському шумі меседж загубивсь біблійний,
Ціни ми не збагнули справжніх почуттів:
Любов останетсья, мовчатимуть слова.
01.04.2020
9
3
298
Шипшинова журба
Поля вкрив білий плющ,
Шипшинова журба,
Неначе, чорний вуж
Звиваєсь в ліс тропа.
Йду, не мина калюж,
Прозорая стіна...
Не родить дичка груш,
У серці пустота...
Ловці лякливих душ
В покручених кущах,
І оксамитна туш,
Де бірюза в вітрах.
Вкрав місяць в неба ключ,
Схід бронзово сія,
Поля вкрив білий плющ,
Й один стою лиш я.
10.02.2020
8
4
362
Сонет 12
Розверзлись небеса дощем холодним. Злива.
Потоки бруду від очей сховали шлях...
Минулого заручник суне в реп'яхах,
Тиняєсь вулицями постать страхітлива.
Не знати спокою тобі, марó брехлива!
Втопилась молодість твоя в хмільних літах...
О, ти, що загубивсь в бажаннях і гріхах.!!
Розчаруванням й болем жизнь йому сплатила...
Якщо собі вже не належиш, ти — ніхто.
Хіба комусь потрібна несолона сіль?
Або, чи буде гострою іржава бритва..?
Знайшла душа тривожна мир свій на плато,
В пустельній тиші справжню відшукала ціль...
Й знялáсь над скитом в височінь палка молитва...
05.02.20
7
5
308
Сонет 11
Зелені сосни ніжаться в яснім промінні,
Заплаче сніг і пролісками проросте,
Черешня лісова у білому цвітінні,
Лелеки клекотіння лине голосне.
Та ми сліпі... Господнє нищимо творіння,
Продали душу за валюту в портмоне...
Не проросло в серцях євангельське насіння,
І Доріана Грея нас дорога жде.
Тріщить вже гілка, що її недопиляли,
Шалені апетити запалили кров,
Ми рай на пекло вперто "тераформували"...
Дощем кислотним пролилóся небо знов,
Ми зáживо Природу-Матір поховали..!
Та не кінець ще, поки в світі є любов.
11.01.2020
7
1
262
Сонет 10
Зими на землю впав холодний цвіт,
Ріллі обвуглені накривши скиби,
Біліють десь у далині бескиди,
Рожевим полум'ям ясніє схід.
Вже проситься Дитя на грішний світ,
Але навколо тільки сірі скити...
Ми не готові й двері привідкрити...
Забули ми про Божий Заповіт.
Нам ближче до кафе, аніж до церкви,
І що нам до Ісусової жертви...
Ми краще знаєм як життя прожить...
А Бог все жде на нас віки... чекає...
Біжім в обійми Отчі в цюю ж мить:
Світ може й не простить, Бог — все прощає.
05.01.2020
7
2
291
Сонет 9
Розтав юнацьких мрій його солодкий мед,
Неначе перший сніг під неба перламутром,
Він, мов десантник із дірявим парашутом,
Він — воїн, що спіткнувшись впав на свій багнет.
Свого життя він власноруч створив сюжет,
Гріх — хліб його, і весь в грісі, й гріхом окутий...
Який кінець шляхý за заданим маршрутом..?
Фінал... останнім відпочинком став кювет.
В своєму горі ми самі собі лиш винні,
В болоті топчем вічні істини безцінні,
Наш бог — мамона, а апостол — Епікур.
Світ все перевернув... Знайти б хоч крихту правди...
Де справжні почуття серед карикатур..?
Висить розп'яття на стіні в старенькій хаті.
02.01.2020
7
1
273
Сонет 8
Де сіють кулі — не росте трава,
Там ранок забілив смертельні рани,
Упавши снігом на нові кургани,
Що по собí залúшили жнивá.
І знов тече кривавая ріка...
Вінки... бійці укриті прапорами -
Вкраїни квіти зірвані вітрами,
Що принесла північна сторона.
Тривожний рік іще один спливає,
Кукіль на полі, де росли хліби..!
І жертву час із пам'яті стирає...
Десь чути рідну мову сред юрми,
Хтось піснь «Осанна» ангельську співає...
Небесна рать поповнює ряди...
28.12.2019
7
3
262
Сонет 7
Дорога за селом карпатським спить самотньо,
Туманом вийшла бистра річка з берегів,
Наскельний ліс на поле зóрить каламутно,
Ще й круглий місяць вигляда з-під хмарних брів.
Навкруг ані душі, і гавкоту нечутно...
Зима гряде: на травах іній заіскрів...
Цю казку споглядав би вічно, самобутню,
На мерехтливі зорі всю би ніч глядів...
Та ми мчимо, немов на гоночному герці...
На повну газ..! Перед очима все мигтить..!
Нам нíколи з дороги погляд одвести.
Всього лише відваги треба трішки в серці,
Щоб чари в нім замешкали, хоча б на мить...
Життя одне... й обрать путь зможеш тільки ти...
25.12.2019
7
1
311
Сонет 6
Небес холодний океан опалом грає,
Яріють калинові гребні сірих хвиль,
Змішались у контрасті лютім шторму барви
Й пролились камуфляжем на костелу шпиль.
Безсонні п'яні ночі з спокоєм порвали...
Зневірившись й не докладаючи зусиль,
Плететься муж, в якім чесноти повмирали,
Просякнувши етилом аж до сухожиль.
Не там шукав себе, і не себе знайшов ти...
А все десь поблизу було і вочевидь...
Дарма дозволив Божий Глас в собі збороти...
Роки пройшли, й все ж не зумів собі простить,
Та Бог усе простив, промовивши з Голгофи:
"Я ні на мить не припиняв тебе любить..."
18.12.2019
8
1
247
Сонет 5 "Вечір на роботі"
Скотилось сонце стомлено за сині гори,
І відблиски на куполах святих згаса,
Пожухлі трави... вечір іній розсипа...
Ефір розвіяв сірими пасмáми хмари.
Здіймаєсь дим з комінків й падає у звори,
Ялина тулиться до школи близ вікна...
Я бачу лиш вершок на тлі вечірнім полотна...
З'явилась зірочка... зіткала нічка штори...
Хотів би птахом підкорити височінь,
Ширять, кружлять, здійнятись до небес склепінь,
І звідти, з вишинù, поглянуть би додолу...
А може за Карпатський би гайнув уділ,
Або й за сонцем вслід, можливо б полетів...
Хтось стукає у двері... час вже йти додому.
11.11.2019
6
1
286
Сонет 4
Нависли хмари, не проб'ється й сонця промінь...
Зчорнілі стіни - днів минулих оповідачі,
Людей потоки ріднуть, не вщуха дощі,
Жене прохожих, мов котів під стріху, студінь.
Тиняюсь містом, невідомі вулицí...
І, ніби, щось пригадую, й стою, як дурень...
Не поміщаються думки: розлилась повінь...
Схотілось притулитись до печí.
Відчув пронизливий і сковуючий погляд...
Той взір очей тернових до стіни прибив
І страх посіяв... й обернув на смолоскип.
У голові, немов, зійшов із рейок потяг...
Куди я йшов..? Навіщо гóродом бродив..?
І мовить їй не зміг нічого... геть охрип...
Застиг, як вкопаний, в замурзаних чоботях...
07.11.2019
7
0
326
Сонет 3
Спекотний день. В зенітні сонце б'є дугою,
Міраж проливсь рікою на шосе шматок,
І сниться прохолоди свіжої ковток...
Дорогою юнак гарує порошною...
Простує по узбіччю, приспішає крок
Нічого в подорож не взявши із собою,
Крім багажу безмовного людського болю
Із жáлем від давноминулих помилок.
Все вирішив, поставивши назавжди крапку.
Лишився сам... зате із серцем все впорядку...
Брехня це все і маячня... самообман..!
Ніколи щастя не знаходять наодинці...
Не здогадається бідак, що йде по нитці...
Але й на нього в Господа знайдеться план.
03.11.2019
5
1
315
Сонет 2
У золоті задумливо стоять берези,
Проблисне полохливо сонячний ліхтар,
Схилились сизі трави, візерунки з хмар:
Скульптури чудернацькі, наче із імпрези.
Лютує ураган всередині... пожар,
Душа волає криком, зве на поміч з бездни,
Життя поставила недоля на терези,
Ціну свою давно утратив календар.
Лежить на шконці сіромаха-арештант,
Вглядаєсь в пустоту, немов вивча квадрант,
Неначе бачить зорі крізь бетон твердий.
Не пробивається на волю і молитва,
Здається часом, що ввесь світ на тебе злий,
Та ангел поряд, і не програна ще битва.
30.10.2019
5
4
292
Сонет 1
Серед гучного натовпу міського
Стоїть в костюмі сірому жебрак,
Дорожнім пилом, мрякою просяк,
Бездонний погляд свéрдлить до живого...
Ніхто не бачить, хоч би й впав навзнак:
У всіх біда своя — не до чужого.
Он той купив би пійла дорогого,
А тóму — áвто, цей — тримає банк...
Із неба сніг немов зола спадає,
А бідоласі вкритись чим немає...
Хто зна, чи прúйде ще одна весна?
Мільйони...блискають й зникають лиця,
Нема із ким бідою поділиться...
В юрбі увидіть, стріти би Христа...
29.10.2019
5
0
351
Привіт від осені
Столітній дуб розкинув руки ввись,
Забутий шлях за подорожнім скучив,
Сховалась білочка руда кудись,
Снігур червоні щоки набундючив.
Багряний лист кленовий, наче жар:
Поглянеш — ýсмішкою загоришся...
Ніде нікого... і не видно хмар,
Та й вітер, вже як тиждень, забарився.
Привіт від осені передала
Черешня лісова огнем сліпучим,
Ожина вп'ялась в одяг й не пуска,
І терен зóрить поглядом колючим.
В журбі поникло віття край води —
Блідозелені батоги вербові,
Ставок у зарослях сухої рогози...
Вдихаю спрагло бір старий сосновий.
Прощальний подих літнього тепла...
Згасає день, а з ним — печалі,
Зі сходу небо фіолетом студить,
Морозом в спину дихає зима.
Червоним шалом розлилáсь заграва,
Імлмсті гори обернулись в тінь,
За обрій тягне, мáнить далечінь...
Креснули мрії... і в полон забрали.
27.10.2019
5
2
319
***
Стою на ниві самотою...
Роки дитячі, юні дні,
Як вишні розцвіли весною,
Як в літню спеку у тіні
Ховавсь од променів палючих,
Усе згадаю... простягнусь
На ворсі зі стерні колючім
І синявою неба вп'юсь...
Кругом, мов вироби гончарні,
Що їх неначе із печі
Ось щойно витягли, мов з грані -
Ліси - зівак поглиначі,
Чарують, кольрами грають,
Спиняють і вкидають в сон,
Казковий сон, що оживляє
Забутих спогадів мільон...
І радісно на серці й сумно,
Й вернути літо хочу знов...
Я мало був в потоках бурних,
Я мало світу обійшов,
І цвіту запах не згадаю,
І звуки грому вже забув,
За помилки себе картаю...
Час літній, наче день минув.
Тоді сміливості забракло,
А зараз - пробива іскра,
Щось у середині заклякло...
І знов ні мислі... пустота...
16.10.2019
5
1
261
***
Вже літо п'янке попрощалось,
Не чути пташиних розмов,
Вже листя вогнем запалало,
Шумить трав медових покров.
Хмарками покрилося небо,
Втекли знов кудись журавлі,
Немов, наступає пустеля,
Холонуть й коротшають дні.
Бешкетником вітер буває:
Одежу з берези зніма...
Навіщо? А хто його знає...
Й каштани в прохожих кида.
І сонце проміння жаліє,
Що часом бракує тепла,
Про літо лиш спогад зігріє,
Й розтане на серці туга.
11.10.2019
5
1
383
***
Повільно небо в тиші меркне...
Жаринки мерехтять здаля,
Немов Карпат єство безсмертне,
Мов саламандра вогняна —
Гірські хребти в хатках поснулих.
Блукаю полем за селом,
Мов, спогади знайду минулі
У сріблі місячнім тайком...
Та загубилися веселі,
Залúшилися лиш сумні,
Поглибше заганяють в землю,
Ще мить — я на пекельнім дні...
По серцю, мов би, гострим лезом,
Попався, наче щур в капкан,
В нутрі глибока порожнеча
Огнем холодним обпіка,
І розростаєсь невблаганно
Все пожирає, душу рве...
Кричи щосили — усе марно,
Ніхто не чує й не прийде...
А мертва тиша огортає,
І в крик страшний перероста,
Оглушливий, стогласий... Давить,
Стискає залишки тепла,
Душі зболілої останки.
Скотились сльози по щоці,
Сухі, немов морозні ранки...
Я, наче, в пеклі, й на землі...
09.10.2019
5
1
260
***
Ти розквітала в вранішньому сонці
Під листям яблуні в старім саду,
Травою бігла в клітчастій сорочці,
Рвучи проміння. Чути за версту
Вселий сміх, що котиться ярами,
І я, почувши, рину стрімголов
Тебе побачить чимскоріш. Я знаю,
Я відчуваю: в нас з тобою кров,
Однакова тече... здається часом,
Що вже віддавна бачились не раз,
Що ми колись вже відшукали щастя...
То, чом би зараз, поки не погас
Огонь в очах, нам не з'єднати руки,
Чому би поруч нам не крокувать?
Без тебе серце рветься від розпуки,
Ми, наче небо і озерна гладь,
Ми - відображення душі одної...
І я біжу, я пагорбами мчу,
Щоб попрощатися навік з журбою,
Тебе побачивши здалека, зву...
І... все кудись поділося, пропало,
Знов грає дощ по шибі, з підвіконь
Стікають сльози, листя вітром рвало...
Жаль, що це всього лише був сон.
03.10.2019
5
1
276
***
Чистіша від сльози її душа,
Цінніша за алмази,
Промовить тихо слово, - і скала
Розсиплеться на пазли,
І мури єрихонські упадуть,
Розколеться фундамент,
Біліє стяг, до серця вільна путь...
Рабом навічно стане,
Хто погляд осліпляючий впійма.
Невинні очі сяють,
Мов джет квазара космос розрива,
І душу розчепляють
На октильйони атомів. Момент
Німий вчепився в пам'ять
Стальною хваткою. Як той цемент
Застигнувши - тримає,
Тисячотонний творить монумент,
Що час не подолає.
То кригою скує, то кине в жар
Од взору того... Хто ж ти..?
Невольником став чарів... вище хмар
Піднятись, у висоти,
Летіти хочеться... в нові світи...
Та рухнув як Ікар, спаливши крила,
І потонув у морі.
Я втратив все... твоя усмішка мила
Розтала в хвилях чорних.
Немов стою серед нічного поля
І бачу наднову -
Яскравий спалах, що ясніше сонця
В таку величину,
Неначе зір усіх разом мільярди.
Я і змигнуть не встиг,
Й од світла, що прорвалось крізь палати
Творця, в пітьму поник...
Згоріли очі, зріли бо прекрасне,
Не взрять нічого вже.
Як жити..? А чи вмерти передчасно..?
Одвіт шукати де?
Хотів би ще раз глянуть в небозвід,
Щоб знов зоря світила,
А краще - поряд з нею, близ горіть...
Та казка ця можлива..?
15.08.2019
5
1
251
***
Стелиться стежечка - плетиво спогадів,
Вишні мрійливі в вершковім вбранні,
Трави-смарагди топазових вогників
Квітом усипані, мов в вишитті.
Тишею, медом солоджене, споєне,
Сонцем голублене, вітром гірським,
Зливою стужене, птахом стривожене,
Переливається з дзвоном гучним,
Пахне повітря солодкою паскою...
Всміхнені гамірні вулиці міст,
Дівчина юна новою запаскою
Хвалиться: вишити встигла за піст.
Бойки й гуцули до храмів збираються,
Лемки й русини в молитві стоять.
Людства спасіння хвилина зближається:
Син Чоловічий сувої проклять
Спалить вогню Благодатного променем.
Ось, вже із гробу уставши гряде..!
Рабство одвічне бісівське подолано,
Рай відчинився... Христос воскресе!
26.04.2019
4
1
232
***
Скінчилась лицарів і дам прекрасних
В віршах оспівана пора,
Розвіяв вітер попіл згарищ згаслих,
Забуті кодексів слова...
Мораль - непотріб, мертві ідеали...
Лежить покинутий баласт
На дні морськім. В нещадні хвилі й шквали
Несеться стрімголов фрегат.
Коли б в кишені завелись зелені,
Дарма, що мідного гроша
Не варта, навіть крихти хліба в жмені,
Запліснявілая душа.
Бляшанка на колесах не зігріє,
Салони, банки, бутіки...
Щодня повільно розум калічіє.
Замулене русло ріки,
Де протікало джерело живої,
Колись цілющої води.
В очах кричить неон, пітніють руки,
Потоки мислей в голові
Спалахують від шелесту валюти.
"Гуляймо, поки молоді!" -
Сучасне кредо... бісова приманка
Звела зі світу тисячі,
Мільярди душ! Не гриб - бліду поганку
Підсунув ворог нам в кошіль.
Всесвітня павутина нам - диктатор,
А телебачення - пастух...
Холодний погляд, серце - калькулятор,
Слова фальшиві ріжуть слух.
Себе зв'язали путами реклами,
Впряглися в трендове ярмо...
До дір протерті жовті інстаграми
Стиска стоянкове гальмо.
Повторюємо знову старі хиби,
Їмо той фрукт, що й прабатьки...
Хапаєм з жадібністю кусні риби,
Вганяючи у плоть кістки.
Із власних храмів видворили Бога,
Проказа стіни роз'їда,
Давно начхали на перестороги,
Де храм - вже капище гріха.
Анестезія спричинила кому:
Не подає ознак життя
Набридлива триклята совість. В яму..!
Нарешті обрана тропа
Вже стала вільною, ніхто не спинить...
Манúть метелика вогонь,
Та тільки той наблизиться - поглине...
В тьмі ллється світло з підвіконь
Цукрової хатини, лине запах
Медових пряників з печі,
Тістечок і прерізних шоколадних
Тортів, цукерок асорті...
Чергова жертва знов потрапить в пастку,
Не буде з неї вороття...
Де Гензель, Греттель..? "Поможіть, будь ласка..!"
Дарма, щасливого кінця
Чекать не доведеться... О, прозрійте.!!
...В барвистих, гарних папірцях
Не ласощі... Спиніться, молю! Стійте!!!
У власну домовину цвях
Вбиваєте своїми же руками...
Нам лінь і милю хоч пройти
Життя дорогою - "Порше", "Ніссани",
"Буґатті", "Лексуси", "ЗІЛи"
Партійні... "Біс із ними, водіями,
Нехай і п'яні... все одно..."
За злато ми самі законом стали,
Й чуже життя для нас - ніщо...
Забули хто ми, звідки і для чого,
Марнуєм наш короткий час.
У світі не залишилось людського,
Замовк навіки Божий глас...
Опухли вуха від гучних вечірок,
Штовхає в транс потужний бас...
У пам'ять врізались слова з платівок,
Натомість, стерся "Отче наш"...
О, Боже! Хай Твоя кончина хресна
Не буде марною в злий час,
Роззявила бо пасть гріховна бездна,
Не дай же їй пожерти нас..!
Затоплює міста німа байдужість,
Врятуй нас Спасе... простягни
Пробиті, зрошені любов'ю руки,
До Свого серця пригорни..!
12.03.2019
8
8
353
День і Ніч
Ніч приходить — юна чарівниця,
Ступа несміло по стежині,
Яку сліпучобіла колісниця,
Проторувала за вершини.
Упала мантія з плеча Владики,
Та коні мчали все скоріш.
Холола і тьмяніла, сірі бліки
Погасли... зникнув Сонця слід...
Одягнена у дивовижне плаття,
Ніде подібного нема,
Ніч, наче квітка в озері з латаття,
Побачиш — мову відбира.
І пісня тиха з вуст її зриваєсь,
Пливе долинами, рікою,
Казкові сни нашіптує... не встоїш,
Й не спиниш гір її стіною.
Всі таємниці світу знає Нічка,
Магічні древні заклинання,
Усе підсилу...та порвалась стрічка,
Що пов'язала із коханим
Дві їхні долі: Дня і Ночі.
Коли зароджувався Світ це сталось,
Відтоді парі бути разом
Вже не судилось... Щастя обірвалось
Суворим батьківським наказом.
"Як брат із братом зможуть помиритись,
Тоді і вас з'єднає Доля.
Та неможливо це, хоч би й молитись..." —
Отець промовив, в ореолі
З'явились нотки суму. І пороги
Переступивши ледь ногою
Донька не стрималась, Творця чертоги
Наповнилися плачем невгамовним.
Хотіла в клопотах навік забути
Щасливі миті, що майнули,
Та крає серце, душу каламутить...
Все б віддала, щоб повернути
Хоча би хвильку, коли разом були...
Той ясний погляд... ніжні руки...
Мереживо парчею вишиває,
Життя б не пожалів емір
Оддать взамін, Ніч небо прикрашає
Гирляндами з іскристих зір:
Немов росинки на тоненькій нитці,
Що лапки павука прядуть,
Десь там, куди недолітають птиці,
Де ненароком розіб'ють
Віків прадавніх амфору, проливши
Всього ессенцію життя...
І потечуть потоки галактичні
Пробуджуючи з небуття
Безмежний простір чорної безодні...
Втомилась від туги, спочити сіла.
І зблисли очі в темноті,
Важка сльоза додолу покотилась...
Втопить би горе в забутті...
Годинника стрілки зодіакальні
Секундами у груди б'ють,
Неначе молота удари невблаганні...
Високі мури не спасуть,
Ані робота, що не зна спочинку,
Чи безроздум'я години...
Насолодитись хоч би на часинку...
Жаданим подихом весни...
І знову в праці метушиться,
Прискорюєсь усе мерщій,
Ось, горизонт вже загориться,
Цар мчить в короні золотій.
Закралась думка в голову лихая,
Не впоратись, бракує сил:
"А що, якщо його уже немає..?"
Ніч похитнулась... вмить застиг
Тривожно час... з сапфіру діадему дорогу
Тонка рука не втримала дівоча,
Із дзвоном тихим впала зірка молода
Й розбилась на дрібні шматочки...
А Ніч розплакалась, і не спинити...
Давно зник усміх із її лиця.
Ніхто не зможе серця звеселити,
Не жди поради мудреця...
Помандрувала Нічка за Карпати,
З-за лісу Сонце ось-ось гляне...
Невсилі буде погляд одірвати
Од кришталю, неначе п'яне
По ньому танцювать зірветься й бігать,
Переливатись кольорами...
І спалахнули в полі міріади
Маленьких вогняних іскринок!
Морозним блиском зваблені наяди,
Сплели корзинки зі стеблинок
Очерету, і притьмом зібрали
Цілющий подарунок Ночі.
Обличчя сміючись свої вмивали,
Смарагдами роси, охоче
По ній разом стрибали босоніж.
Птахи ранкову Сонцю оду
Прокинувшись від сну свою складають,
В річках лелеки чорні броду
Зрання шука, сільські хати дрімають,
Купаючись у відблисках
Рожевих променів, мов великодні
Барвисті галунки сіяють.
Розмотується сонячний клубочок
В огненних нитках все навкруг...
Дубові крони — до небес місточки,
Мов куполи мегаспоруд,
Що височіють гордо над масивом
Старих урбаністичних міст.
У велетах дріма могутня сила,
Яка ще з стародавніх пір,
Коли зелених полісів простори
Охороня від ворогів,
Від леза гострого меча й сокири,
Святий не стримуючи гнів
На варті вічній спокою стояли
Безмовні стражі лісові —
Дуби кремезні оповиті в хмари
У Фавна тінистім саді.
Об'їздить неоглядні володіння
На білосніжному коні,
Долаючи стрімкі вали з каміння,
Бурхливі ріки, кріпості
гірські, фортечні смерекові стіни,
Хоробрий лицар Короля,
Що править світом вічно і незмінно,
А слава й велич страх вселя
У кожну душу. Обернути може
Ласкавість царську він на гнів:
Життя дарує, а коли захоче —
Нещасний згине у огні.
Нелегка служба випала на долю,
Та відданий навіки День
Своєму Сонцю. Від німого болю
Стражда... неначе вересень,
Або й листопад сірий враз змішався
Із завірюхою зими.
Провалля край вже бачив в сні, скитався
Обірваними ризами
Жалобними обвитий по пустелі.
Та не дала сконать в журбі
Молитва тиха, що ламає скелі —
Дівоча часточка душі.
І сталось диво: князь північний з почтом,
До брата вирушив у путь.
Шалена трійка швидко мчить галопом,
Сміливця не знайти, мабуть,
Щоб ризикнув зухвало обігнати
Ескорт, бо голову знесуть,
Ніхто не сміє панську честь урвати.
З дарами скрині щедрими підносить,
Китайський шовк, п'янке вино...
Молодший брат, прощення щиро просить
За гріх, який вчинив давно.
Вклонився низько Місяць, та й благає:
"Прости мою тяжку вину:
Хотів я править твоїм царством, знаю,
Що не рівня я королю.
Із рук Творця отримав ти корону,
Тоді я з заздрдрощів поблід,
Підступний план, як скинути із трону
Тебе, о, брате, вже не рік,
Виношував у своїм чорнім серці.
Із ворогом уклав союз,
І міг убить тоді у лютім герці,
Та не зумів: тебе боюсь
Назавжди втратить. Чи знайду я милість
У рідних братових очах?
Тобі рабом готовий бути вічність!
Якщо не зможеш ти мені пробачить —
Негідного зітри на прах!"
Устав із трону старший брат, ні слова
Не промовивши, підняв
Засмученого князя, плакав довго,
З обріймів брата не пускав.
І сповнилось пророцтво довгождане...
Кордони стерлися, навстріч
Чимдуж біжать, немов би у останнє,
Білявий День, чорнява Ніч.
Прорвали греблю сліз глибокі ріки,
Не вірить серце, й не збагне,
Що не страждатиме вже вічні віки,
Що горе щастя не вкраде.
І спраглі душі поглядами стрілись,
Вмить зникло все для них навкруг,
З обіймів вириватись не хотілось...
Ніхто сплетіння їхніх рук
Вже не зуміє роз'єднати знову...
Бо найстрашнішою є смерть,
Що в серця забира кохання мову...
11.03.19
7
6
317
***
Погожий день кричить у вікна,
Вриваєсь синява крізь скло...
Мов, цвинтарна плита гранітна
Безжалісно в підлоги дно
Втопила.
Не хочу бачити нічого:
Ні сонця, ні людей, ні світ...
Зростуся з ложем, лиха мого
Ніхто не взнає... Наче в сіть
Впіймала ти мене, Афіно,
І прямо в серце мчить стріла,
Останній подих, -- і твоєю
Навік уже моя душа...
Застигла кров, не б'ється серце,
Я -- мрець живий, що невмира.
Забудь тебе, хоч не вернешся,
Не зміг. О, спопели до тла,
Свароже, тіло бездиханне, прошу!
Не вилікувать вже мене ніяк!
Нестерпний біль стискає груди;
Змією думка заповза,
Зжирає мозок, ллє отруту,
І через очі витіка.
Згасаю, гасну, кам'янію,
Іскра остання догара.
Люблю тебе, і не жалію...
Та з вітром злилися слова.
01.01.2018
6
4
268
