Сонет 17
Микола Мотрюк
Морозяного вітру з ніг збива порив, Гадюки снігові повз пробіга панічно, Ранкове небо грає барвами магічно… Обрав я шлях життя складний… чи стане сил..? Мені байдуже, хто би що не говорив, І як би не звучало просто й прозаїчно: Тією ти для мене лишишся навічно, Яку всім серцем до нестями полюбив. Хотів я стерти спогади, переписати… Та в картотеці книгу цю не відшукати… Зі мною завше ти, в які б не втік краї… Люблю тебе, й цього не в силах вже змінити... Поки живе в мені любов, - я буду жити. Небесний Отче наш, благослови її. 05.01.21
2021-07-10 13:16:43
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Дуже гарний вірш, нехай все буде добре👍👏👏👏👏👏
Відповісти
2021-07-10 14:42:00
Подобається
Микола Мотрюк
@Лео Лея Дякую Вам!
Відповісти
2021-07-10 14:51:47
1
Інші вірші поета
Сонет 28 Сонет 27 Сонет 6 Сонет 32
Інші поети
Рада
@Rada_
Red
@R_e_d_
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
50
13
1417
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1337