Сонет 17
Морозяного вітру з ніг збива порив,
Гадюки снігові повз пробіга панічно,
Ранкове небо грає барвами магічно…
Обрав я шлях життя складний… чи стане сил..?
Мені байдуже, хто би що не говорив,
І як би не звучало просто й прозаїчно:
Тією ти для мене лишишся навічно,
Яку всім серцем до нестями полюбив.
Хотів я стерти спогади, переписати…
Та в картотеці книгу цю не відшукати…
Зі мною завше ти, в які б не втік краї…
Люблю тебе, й цього не в силах вже змінити...
Поки живе в мені любов, — я буду жити.
Небесний Отче наш, благослови її.
05.01.21
2021-07-10 13:16:43
7
2