Тріолет 18
Микола Мотрюк
Облиш старі хронічні рани, Не муч, не завдавай тортур... Терзають спогади-тирани... Облиш старі хронічні рани... Не свої партії ми грали З чужих помнутих партитур... Облиш старі хронічні рани... Не муч, не завдавай тортур... Венери злої каторжани... Нас почуттів поглинув збур... Безмовні сунуть каравани - Венери злої каторжани... Нас теж закув в тяжкі кайдани Її сліпий слуга Амур... Ми, як і всі тут — каторжани, Що стрімголов стрибнули в збур... Шматують люті урагани... Дарма ховатися за мур... Запáморочують тумани, Шматують люті урагани... Де пам'ять — книги стелажами, Я викреслю ім'я з брошур... Облиш мене... Не рухай рани... Не муч... не завдавай тортур...
2023-01-27 14:25:55
20
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Микола Мотрюк
Дякую...
Відповісти
2023-01-27 14:54:08
Подобається
Галина Соколишин
Дуже зворушливо
Відповісти
2023-01-28 16:34:11
1
Інші вірші поета
Тріолет 35 Два тріолети Тріолет 26 Тріолет 20
Інші поети
Kulbaba_ml
@Kulbaba_ml
Tamya Lopez
@billie_diamonds_vida
Lou
@TomatoSoup
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13382
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5788