Сонет 24

Микола Мотрюк

Страшним пекельним зойком зранена земля, Задушливі обійми згарищ гасять сонце, Тут засіває смерть снарядами Кремля, Що клявсь навіки бути братом-оборонцем. І знову "мирний атом" "русскава царя" На волю хоче вирватись протуберанцем, Щоб не лилáсь степами піснь сопілкаря, Калина не яріла над бійцем-повстанцем. Це - наша Русь свята, від Дону до Карпат, І рідної землі не віддамо ні сажня, Воскресне Україна, згине супостат! О, Діво-Мати, вишнього престолу Княжно, Тебе боїться, никне сатанинський гад, Кінець бо близько, стяг наш здíйметься звитяжно. 25.04.22

2022-11-03 01:55:15

11

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Ріна Беррі

Хай буде так!

Відповісти

2022-12-08 21:50:33

1

Микола Мотрюк

@Ріна Беррі Дай, Боже...

Відповісти

2022-12-08 22:09:06

Подобається

Микола Мотрюк

Надихаючий коментар... і пророчий...

Відповісти

2022-12-31 05:58:31

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12214

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4593