Сонет 2
Микола Мотрюк
У золоті задумливо стоять берези, Проблисне полохливо сонячний ліхтар, Схилились сизі трави, візерунки з хмар: Скульптури чудернацькі, наче із імпрези. Лютує ураган всередині... пожар, Душа волає криком, зве на поміч з бездни, Життя поставила недоля на терези, Ціну свою давно утратив календар. Лежить на шконці сіромаха-арештант, Вглядаєсь в пустоту, немов вивча квадрант, Неначе бачить зорі крізь бетон твердий. Не пробивається на волю і молитва, Здається часом, що ввесь світ на тебе злий, Та ангел поряд, і не програна ще битва. 30.10.2019
2021-07-10 12:16:54
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Микола Мотрюк
Дякую!
Відповісти
2021-07-10 15:38:30
Подобається
Галина Соколишин
Чудовий сонет
Відповісти
2023-01-08 14:58:47
1
Микола Мотрюк
@Галина Соколишин Спасибі)
Відповісти
2023-01-08 15:10:17
Подобається
Інші вірші поета
Рондо Спасителю Тріолет 31 День і Ніч Тріолет 12
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
26
4893
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11443