Сонет 2
У золоті задумливо стоять берези, Проблисне полохливо сонячний ліхтар, Схилились сизі трави, візерунки з хмар: Скульптури чудернацькі, наче із імпрези. Лютує ураган всередині... пожар, Душа волає криком, зве на поміч з бездни, Життя поставила недоля на терези, Ціну свою давно утратив календар. Лежить на шконці сіромаха-арештант, Вглядаєсь в пустоту, немов вивча квадрант, Неначе бачить зорі крізь бетон твердий. Не пробивається на волю і молитва, Здається часом, що ввесь світ на тебе злий, Та ангел поряд, і не програна ще битва. 30.10.2019
2021-07-10 12:16:54
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Микола Мотрюк
Дякую!
Відповісти
2021-07-10 15:38:30
Подобається
Галина Соколишин
Чудовий сонет
Відповісти
2023-01-08 14:58:47
1
Микола Мотрюк
Відповісти
2023-01-08 15:10:17
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9508
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2807