Кімната
Я підходжу до дому. Відкриваю сталеві двері, Вони заржавілі, старі. У будівлі темрява повна. Збоку звичним жестом відшукую кнопку. Натискаю - у відповідь світло Мені неприємно, пліснява тут. Я знімаю зимову й важку свою куртку. Кидаю на чорне офісне крісло, Воно старе, й все в пилу. Йду до дивану - воно в куту кімнати. Падаю на нього, й книжку беру. Вона вельми цікава, чи то про пірата, Чи драма в коханні про трьох.. Короче забув я вже про пиляку. Забув й про запах плісняви в темних кутах. Я лежав собі на дивані Я читав, чи вже спав. Але історія гарна була.
2023-08-22 21:49:54
4
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Хонна
@Lexa T Kuro це точно) а міг би не книжки читати, а піти той пил прибрати😂
Відповісти
2023-08-24 10:05:12
1
Lexa T Kuro
@Хонна То часто не дуже цікаве заняття, ще й та пилюка знав наступного дня повернеться)))
Відповісти
2023-08-24 14:38:11
Подобається
Хонна
@Lexa T Kuro 😂😂то точно
Відповісти
2023-08-24 14:38:37
1
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1518
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1879