Кімната
Я підходжу до дому. Відкриваю сталеві двері, Вони заржавілі, старі. У будівлі темрява повна. Збоку звичним жестом відшукую кнопку. Натискаю - у відповідь світло Мені неприємно, пліснява тут. Я знімаю зимову й важку свою куртку. Кидаю на чорне офісне крісло, Воно старе, й все в пилу. Йду до дивану - воно в куту кімнати. Падаю на нього, й книжку беру. Вона вельми цікава, чи то про пірата, Чи драма в коханні про трьох.. Короче забув я вже про пиляку. Забув й про запах плісняви в темних кутах. Я лежав собі на дивані Я читав, чи вже спав. Але історія гарна була.
2023-08-22 21:49:54
4
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Хонна
@Lexa T Kuro це точно) а міг би не книжки читати, а піти той пил прибрати😂
Відповісти
2023-08-24 10:05:12
1
Lexa T Kuro
@Хонна То часто не дуже цікаве заняття, ще й та пилюка знав наступного дня повернеться)))
Відповісти
2023-08-24 14:38:11
Подобається
Хонна
@Lexa T Kuro 😂😂то точно
Відповісти
2023-08-24 14:38:37
1
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3257
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2623