Кімната
Я підходжу до дому. Відкриваю сталеві двері, Вони заржавілі, старі. У будівлі темрява повна. Збоку звичним жестом відшукую кнопку. Натискаю - у відповідь світло Мені неприємно, пліснява тут. Я знімаю зимову й важку свою куртку. Кидаю на чорне офісне крісло, Воно старе, й все в пилу. Йду до дивану - воно в куту кімнати. Падаю на нього, й книжку беру. Вона вельми цікава, чи то про пірата, Чи драма в коханні про трьох.. Короче забув я вже про пиляку. Забув й про запах плісняви в темних кутах. Я лежав собі на дивані Я читав, чи вже спав. Але історія гарна була.
2023-08-22 21:49:54
4
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Хонна
@Lexa T Kuro це точно) а міг би не книжки читати, а піти той пил прибрати😂
Відповісти
2023-08-24 10:05:12
1
Lexa T Kuro
@Хонна То часто не дуже цікаве заняття, ще й та пилюка знав наступного дня повернеться)))
Відповісти
2023-08-24 14:38:11
Подобається
Хонна
@Lexa T Kuro 😂😂то точно
Відповісти
2023-08-24 14:38:37
1
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3058
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2615