Ніж - ψυχοκτόνος (Душевбивця)

Хонна

Сонце спішить, ранок свіж. Квітне літо, хмар ніде. Серце плаче, гордий ніж, Встромлен у душу мені. Я поки, нажаль, живий, В тілі енергія є. Але то покрив пустий, Всередині мрець живе.

2023-08-06 12:57:24

4

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Хонна

дякую, Макс🙃

Відповісти

2023-08-06 13:27:20

Подобається

Lexa T Kuro

Слухай, а от би ти написав історію про якогось героя, в якого був би такий ніж... "Душегубець"... Щось мені підказує, що там би була несподівана сюжетна лінія). Цікавий вірш) Я вже й не знаю, що від тебе чекати) Ти - ходяча несподіванка😉🤗 У хорошому сенсі звісно 😉😘

Відповісти

2023-08-08 12:46:26

1

Хонна

@Lexa T Kuro хм🤔🤔 ти мені приносиш нові ідеї😅 але я краще впишу такий ніж, у який небудь ваншот (компанію гри по днд, з'являється в мене така забавка)

Відповісти

2023-08-08 12:57:14

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4969

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4028