Ніж - ψυχοκτόνος (Душевбивця)
Хонна
Сонце спішить, ранок свіж. Квітне літо, хмар ніде. Серце плаче, гордий ніж, Встромлен у душу мені. Я поки, нажаль, живий, В тілі енергія є. Але то покрив пустий, Всередині мрець живе.
2023-08-06 12:57:24
4
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Хонна
дякую, Макс🙃
Відповісти
2023-08-06 13:27:20
Подобається
Lexa T Kuro
Слухай, а от би ти написав історію про якогось героя, в якого був би такий ніж... "Душегубець"... Щось мені підказує, що там би була несподівана сюжетна лінія). Цікавий вірш) Я вже й не знаю, що від тебе чекати) Ти - ходяча несподіванка😉🤗 У хорошому сенсі звісно 😉😘
Відповісти
2023-08-08 12:46:26
1
Хонна
@Lexa T Kuro хм🤔🤔 ти мені приносиш нові ідеї😅 але я краще впишу такий ніж, у який небудь ваншот (компанію гри по днд, з'являється в мене така забавка)
Відповісти
2023-08-08 12:57:14
1
Інші вірші поета
Ἰανός καὶ θύραι (Янос та двері) Ляльковий Кіоск Сад серед душ Μορφεύς - молоденький бармен
Інші поети
Maks Skalozub
@Max_Skalozub
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2093
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12521