Сад серед душ
Була то чаща,
Що скидалася на сад.
Були могутні то дуби,
Що вважали себе грушами.
І жила там дівчина одна
Що виглядала так,
Якою і була.
Молода, руда, красива,
З фігурою що прославляють всі поети.
А художники ніколи б не змогли
Відобразити краси її.
Хоча зовні то була богиня,
Всередині душі її був мрак.
Вона була розбита,
Вона чекала все на щось -
На одну людину...
Вона згадувала все її
Вона ще пам'ятала.
Хто він.. точніше ким він був.
Її ніхто вже не кохав.
Не міг. Бо в душі її був розлад
Вона б хотіла закохатись і сама.
Але все згадувала Його.
Коли місяць сходить
В небо без зірок.
Дівчина сидить і дивиться угору.
І мов би поруч з нею ще один митець замовк.
Сидить, тримає її руку...
Кінець історії цієй,
Ще нам все не відомий.
Ми просто дивимось на неї.
Кохаємо її..
Але підійти ми поки що не можемо.
Повинна тільки перший крок сама вона зробити...
2023-07-02 14:31:24
1
0