Єв.Геній - найкращій друг
Хонна
Я читав книгу, Сидівши на лавочці в парку. Я дивився в страниці, Але тексту не міг зрозуміти ніяк. Це був сон, що мені снився. Я оглянувся довкола, А довкола - туман. Я декілька раз кліпнув очима І все намагався щось вгледіти там. Серед туману щось їхало швидко. Але то був просто пацан, Білокурий пацан. Він присів біля мене, сказавши: "Привіт!" Я мовчав, бо тільки що зрозумів... Цей сон, що сниться мені. Він по факту не мій, Чужий то був сон - Сон пацана, Що на скейті під'їхав сюди Ми познайомились, диво, у сні І відтепер ми друзяки, Найліпші други. Це найчудніше знайомство, Я в шоці, у парку, у сні! А ми все ще друзі, Найліпші други.
2023-07-19 17:56:34
1
0
Інші вірші поета
Ἰανός καὶ θύραι (Янос та двері) Διονύσος (Діоніс) Вечір Νίκη, παύσον (Ніка, припини)
Інші поети
Юля Штука
@JuliShty4ka
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4028
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4969