...
Хонна
Я ревнував її до каплі Вона ж полюбляла дощ. Вона не така й ідеальна, Але я прив'язався, що ж.. Вона приділила трохи уваги Я уявив, що назавжди. Але пройшов рік, або більше, І все, нема моєї коханої. Будь то тепер..  Якщо я тепер покохаю Звісно ж, все буде інакше І буду тепер об'єктивним. Ні, не буду, мабуть, кохати...
2023-09-19 20:51:22
5
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Lexa T Kuro
@Хонна Ну, це все досвід. І коли це стане світлою пам'яттю - то буде вже мудрість😉 І мабуть то було не Кохання... Люди часто закоханість з Коханням плутають.... А Справжнє Кохання твоє ще попереду, тому у кінці трикрапка😉🙏☀️ Все буде добре - ось побачиш! У Всесвіту на всіх свої плани😉
Відповісти
2023-09-20 06:44:47
1
Хонна
@Lexa T Kuro ахпха, та, мені багато хто це казав, і, я фактично згоден з цим
Відповісти
2023-09-20 07:23:30
1
Lexa T Kuro
@Хонна От і добре 👍😉
Відповісти
2023-09-20 08:00:24
Подобається
Інші вірші поета
Двадцять четвертий **** Єв.Геній - найкращій друг Нове життя
Інші поети
your_name
@your_name
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15933
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527