Вірші
Всі
Квітка Н.
Романтизм героїв з прочитаних віршів
Вони ідеальні, вони за нас чищі
У них є мотиви і спротив режиму
У зла нема шансів, добро є красивим
Стою проти дзеркала з середини ночі
Торкаюся шкіри, закручую коси
Хіба лиш наблизитись ненароком губами
Та я і не вартий себе обійняти
Вийшов в пустелю засипану пилом
Не тутешні ці люди, чого поруч із ними
Чого маю плутатись лабіринтом на рівних
Дайте пароль до невидимих дверей
Де за ними, нарешті, буде все як по-маслу
Індуїзм би прийняв мене у вищую касту
Прокинься в трамваї, пробий свій квиток
Поринути в мрії - повітря ковток
Зібратися, вийти, навіть всміхатись
Годин вісім у рабстві, достойно триматись
Не зважати на тих хто нижче за класом
Планую вікенд цього тижня з начальством.
І ось я у дома, мовчанка, почуй
.
.
.
.
.
Ну ти хочаб спробував, не зважай що не вийшло
Не всі індивіди здатні відчути
Здатні поринути в музику тиші.
Тут все як треба, кожна дрібничка на місці
Речі розкладені за алфавітом
Тут моє місце, фортеця, планета
Де я закон і вибухова комета
Дістаю свій рукопис - молитовник і біблію
Де мною сказано у прозі і віршах
Там усе правильно, як має бути
Я на вершині плебейного світу
Тут я викопую моря до ядра
А насипом створюю гори і скелі
Тут я пускаю вітри у поля
Тут я зливаю дощі на пустелі.
Гортати сторінки власних історій
Торкатись себе там де не можна
Горе самотності мені не знайомо
Я сам собі - товариство найвище.
1
0
104
Слон
Бовтихатись в желе понад два роки
Продумай вперед свої непевні кроки
Лоно матусі стає все тіснішим
Сто кіл вже в мені, час дорослішать
Час зазирнути в широти савани
Три дні коло батька сміливо чекати
Його бивні тепер - ліки від раку
Його кістка дочок вождів прикрашає
Чи може я вийду в тропічному лісі
Піднесу очі вгору щоб зливи напитись
Нахабно залізу на гарненьку самичку
Свині визжать, видіння пропало
В назві моїй дві пари злих літер
Бачу лишень таку розшифровку
Сльози
Людина
Орати
Незграба
Цар Олександр, не роби з мене раба
Я не зламаю зграї кінноти
Я не вкушу нефіліма за литку
По правді зовсім не син мастадонта
Шкіра моя - пергаменту плівка
Очуняв, стає все холодніше
І тут неприємна думка спіткала
А що як те чим звав я домівку
Черево клячі з дешевого цирку
Шість років болю ремесло призначає
Бути ручним, розуміти команди
Робити з вершини сальто до прірви
Бути щасливим, не хотіти вмирати
Я б насадив кожну людину
На бивень кожного з клонів Ґанеші
Я ще не знаю хто та тварина
Та вже відчуваю до неї огиду
Холод просяк мене до кісток
Запах заліза вийшов із кров'ю
Бачу ґратовані стіни загону
І репортерів, чемних зі мною
Сьогодні напишуть на чистім папері
З останнього дерева що зрубали в Тибеті
"Народжений штучно, успіх науки
Живий та останній слон на планеті."
Присвячено Мілі
0
0
87
Блукає
Дівчина, що блукає тонкою ниткою сузір'я
Ти шукаєш любови чи може прислів'я
Яких слів тобі треба знайти
Ти серед космосу, ляж і засни
У маренні знайдене скажеш
Що побачеш розкажеш
розкажеш мені
хто прийшов до твого легкого тіла у ві сні
Які слова ти сказала
Що за прислів'я згадала
Я сказала йому лиш одне
Я кохаю тебе, як саму себе
2
0
168
