Слон

Mamutova_Kistka

Бовтихатись в желе понад два роки Продумай вперед свої непевні кроки Лоно матусі стає все тіснішим Сто кіл вже в мені, час дорослішать Час зазирнути в широти савани Три дні коло батька сміливо чекати Його бивні тепер - ліки від раку Його кістка дочок вождів прикрашає Чи може я вийду в тропічному лісі Піднесу очі вгору щоб зливи напитись Нахабно залізу на гарненьку самичку Свині визжать, видіння пропало В назві моїй дві пари злих літер Бачу лишень таку розшифровку Сльози Людина Орати Незграба Цар Олександр, не роби з мене раба Я не зламаю зграї кінноти Я не вкушу нефіліма за литку По правді зовсім не син мастадонта Шкіра моя - пергаменту плівка Очуняв, стає все холодніше І тут неприємна думка спіткала А що як те чим звав я домівку Черево клячі з дешевого цирку Шість років болю ремесло призначає Бути ручним, розуміти команди Робити з вершини сальто до прірви Бути щасливим, не хотіти вмирати Я б насадив кожну людину На бивень кожного з клонів Ґанеші Я ще не знаю хто та тварина Та вже відчуваю до неї огиду Холод просяк мене до кісток Запах заліза вийшов із кров'ю Бачу ґратовані стіни загону І репортерів, чемних зі мною Сьогодні напишуть на чистім папері З останнього дерева що зрубали в Тибеті "Народжений штучно, успіх науки Живий та останній слон на планеті." Присвячено Мілі

2023-12-10 21:17:10

Інші вірші поета

Ремесло Хостел Квітка Н. Блукає

Інші поети

Varisha Rehman

@varisha__rehman

Amareto

@Amareto

Königin Unbekanteen

@konigin

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

2293

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

1766