Слон
Бовтихатись в желе понад два роки Продумай вперед свої непевні кроки Лоно матусі стає все тіснішим Сто кіл вже в мені, час дорослішать Час зазирнути в широти савани Три дні коло батька сміливо чекати Його бивні тепер - ліки від раку Його кістка дочок вождів прикрашає Чи може я вийду в тропічному лісі Піднесу очі вгору щоб зливи напитись Нахабно залізу на гарненьку самичку Свині визжать, видіння пропало В назві моїй дві пари злих літер Бачу лишень таку розшифровку Сльози Людина Орати Незграба Цар Олександр, не роби з мене раба Я не зламаю зграї кінноти Я не вкушу нефіліма за литку По правді зовсім не син мастадонта Шкіра моя - пергаменту плівка Очуняв, стає все холодніше І тут неприємна думка спіткала А що як те чим звав я домівку Черево клячі з дешевого цирку Шість років болю ремесло призначає Бути ручним, розуміти команди Робити з вершини сальто до прірви Бути щасливим, не хотіти вмирати Я б насадив кожну людину На бивень кожного з клонів Ґанеші Я ще не знаю хто та тварина Та вже відчуваю до неї огиду Холод просяк мене до кісток Запах заліза вийшов із кров'ю Бачу ґратовані стіни загону І репортерів, чемних зі мною Сьогодні напишуть на чистім папері З останнього дерева що зрубали в Тибеті "Народжений штучно, успіх науки Живий та останній слон на планеті." Присвячено Мілі
2023-12-10 21:17:10
0
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
4950
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1744