Слон

Mamutova_Kistka

Бовтихатись в желе понад два роки Продумай вперед свої непевні кроки Лоно матусі стає все тіснішим Сто кіл вже в мені, час дорослішать Час зазирнути в широти савани Три дні коло батька сміливо чекати Його бивні тепер - ліки від раку Його кістка дочок вождів прикрашає Чи може я вийду в тропічному лісі Піднесу очі вгору щоб зливи напитись Нахабно залізу на гарненьку самичку Свині визжать, видіння пропало В назві моїй дві пари злих літер Бачу лишень таку розшифровку Сльози Людина Орати Незграба Цар Олександр, не роби з мене раба Я не зламаю зграї кінноти Я не вкушу нефіліма за литку По правді зовсім не син мастадонта Шкіра моя - пергаменту плівка Очуняв, стає все холодніше І тут неприємна думка спіткала А що як те чим звав я домівку Черево клячі з дешевого цирку Шість років болю ремесло призначає Бути ручним, розуміти команди Робити з вершини сальто до прірви Бути щасливим, не хотіти вмирати Я б насадив кожну людину На бивень кожного з клонів Ґанеші Я ще не знаю хто та тварина Та вже відчуваю до неї огиду Холод просяк мене до кісток Запах заліза вийшов із кров'ю Бачу ґратовані стіни загону І репортерів, чемних зі мною Сьогодні напишуть на чистім папері З останнього дерева що зрубали в Тибеті "Народжений штучно, успіх науки Живий та останній слон на планеті." Присвячено Мілі

2023-12-10 21:17:10

0

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

13551

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13217