Інтерв'ю
Man Vi
- Може, хочете Ви щось сказати? - Та ні… - Не соромтеся! - Та ну… - Ну що, готові? - Ні… не знаю! Раптом світло. Інтерв’ю. - Говоріть. - Ем… що?.. - Я пишу… - В сенсі?... - Це також. - Стійте! - Що? - Не вспію! - В сенсі? - Ну отож. Тиша. Звук реклами. - Як Ви? - Добре, як самі? - Сталось може щось - Де двері? - Зліва, Ви куди? - Пі-пі. Запуск. Тиша. Всі в ефірі. - Ну що, продовжимо? - Атож. - Може втомлені, хоч трохи. - В міру. - Питання-випендрьож! - Я готовий! - Думаєте? - Певен. - Отже слухайте. Замовк. - З яких країв, з яких Ви давен? - Може, досить говірок? - Добре, що Ви любите. - Капусту. - П’єте що Ви? - Ель. - Кожен день так!? - Часто-густо. - На смак як? - Вермішель. - Може, хочете додати? - Що іще?.. горілку п’ю. - Та ні, та не про це я. - Так усе – закінчуй інтерв’ю!
2018-09-22 09:07:13
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
White_Fox_
Прекрасное стихотворение!!!!😂!!!😆
Відповісти
2018-09-22 13:56:47
1
Man Vi
@White_Fox_ дякую за оцінку) 😊😊😊 Дуже приємно))) 😉☺
Відповісти
2018-09-22 14:39:25
1
Інші вірші поета
Зламаний годинник Було і немає Remember! When the Shadows Reveal Us
Інші поети
Мария Шпир
@mariya_shpir
Rose P. Silver
@dragonandfish
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
3530
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12280