Сни

Man Vi

Чи розповіси, Що у тебе в снах? Квіти як цвіли На твоїх губах? Як набухли вени Сумом, тяготою, Пальці всі примерзли До надій зимою. В березні розтануть, В квітні потепліють, В травні в твоїм саду Листячко пригріє. І біленька сукня, Наче цвіт вишневий, Буде дівувати У думках рожевих. Сниться тобі шелест Наших поцілунків? І душі той вереск, Що кричала лунко? Лунко, дзвінко й тихо, Сором серед люду. Тільки нам не сиро Від гнівного гулу. Хай кричать в сорочку, У шматок тканини, Сплетені із льону, Склеєні з довіри. Снилося тобі Як ми скрізь літали? Як ходили босі По земному краю? Як торкались неба? Як пісень співала? Снишся мені, леле: Ніжно цілувала.

2019-03-10 01:25:45

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Rachel Ranral

Як це гарно!)

Відповісти

2019-03-10 11:05:03

1

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2437

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12775