Тріск
(18+)
Скеля розламана — сиплеться камінь, То є лиш долі, лиш десь унизу. Спогади теплі померли намарно, Їхні останки посохли в гробу. Камені виросли у моноліти Стіни навколо безколірних стін. Усмішки блідлі, брехливі, в лахмітті, Показ прем'єри надпафосних мін. Слово лестить, що аж хочеться вбити Звуки гидливі, — у павутинні. Тиша повідає більше, чим квіти, Більше, чим подихи — довше, чим біль. Гамір цих речень — неначе шум моря: Краю не має, і сенс загубив. Кожен питає про справи і горе, Чим всі останні ці дні дорожив. Що по новинах? — що десь за рогом? Хто чим живе? Чим кращий і гірш? Скільки забутих потрапило в морги? Хто не зберіг своїх ясність облич? Це — вже традиція, та вже роками Виросла в корені й пагін знайшла. Мохом руйнується і блискавками Скеля потужна, але лиш "була". Була в словах, десь трохи у діях, Була в питаннях, — камінні її. Якось-то гори покоїлись в мирі, Зараз постійно бенкет у війні.
2018-12-31 10:35:08
2
0
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1099
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11256