Письменники

Man Vi

Вони без імен Тихо хитаються на розбитих вулицях Кров тече у скроню І виливається фонтаном зі скроні Мастячи випрасовані піджаки й сорочки Ноги торкаються каміння І ті розколюються Вивільняючи гіркий запах листя горіху Скло обросло шипами І забутими у мозку словами За ним ховається піаніст і скрипаль Вони хочуть зіграти мелодію про кохання А виходить про горе Ніби вони пов'язані нотами Потріскані клавіші б'ють об струни Ламаючись вкінець, Займаючись синім вогнем. Вони падають на землю, І там звучить барабан, Сумний і останній. Вони не ворушаться Замість очей у них пера З них капає чорнило Прямо на черевики Що припали паперовим пилом. Вони мовчать І слова не зронять більше І не запишуть Не з'єднаються як механізм годинника Руки їхні в паралічі Голову обійняв дурман провалів й невдач Вулиці тріскають Вони лиш стиха піднімають чоло Най тріскає все Вони дивляться Усе розколюється Божеволіють Зчиняється тихий хаос Вони мовчать і надалі Запах горіха гіркий добиває Вони падають Ні пари з уст!

2019-05-04 19:17:31

3

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12402

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4066