Скажи чому...

Марта Вітовська

Скажи чому залишився зі мною? У пелені печалі й нездійсненних мрій Моя душа розірвана весною А ти її долонями зігрій Скажи чому ти все ще поряд? Із серця все ніяк не йдеш І лише твій коханий погляд... Мене у рай знов проведеш. Скажи чому ти ще кохаєш? Скажи навіщо я тобі? А ти мене все ще чекаєш В холодні ночі зимові Скажи чому так міцно обіймаєш? Цілуєш, забуваючи про все. І зовсім вже не помічаєш Що гасне погляд мій із кожним днем І зовсім мало часу залишилось І я іще радію цьому дню Наше кохання точно не скінчилось У сяйві догораючого вогню Я не померла! Все іще з тобою Тут біля серця, тихо так б'юсь Залишуся в тобі я добротою Із злом всередині тебе борюсь...

2024-03-19 10:56:17

Інші вірші поета

Скільки ніжності в ваших долонях ... Без назви Моє життя... Люблять очі тую вроду...

Інші поети

somewhere

@somewhere

Victoria Zhyliak

@ZhyVi

Sophie

@DilaraAydin10

Схожі вірші

Всі

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

3773

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1910