Вірші
Греція й Єгипет
Я не змінилася в обличчі —
Я помінялась у душі.
На арабесках плачуть Мойри,
На лаві сплять старі сніги.
Я більше плачу, а ніж мучусь.
Я відчуваю аромат.
Багатогранних деміургів
Зжирає душі зла Аммат.
Летить Медея в колісниці,
Позбавивши дітей життя.
Пролита кров стікає в прірву —
До мене мчить мій милий кат.
І у пустелі заховавшись,
Чекає з трепетом бог Сет,
Щоб воїнів своїх підняти —
Перетворити сутність у скелет.
Примарна Ехо пробігала,
За нею гнався дикий Пан.
А тут Хатхор людей вбиває —
Сехмет її ввела в обман.
І стільки років проминуло,
А скільки вже було століть...
Гріхопадіння у натуру,
Мене не може вже зігріть.
5
0
431
Без назви
Міліє мова, мліють люди.
Дарма...
Апофеоз забутий!
А в серці пам'ять нескришима,
Як та погожа гарна днина.
Дощу вона не жде уже.
Хоча...
Напевно, це пройде.
І захлинеться у словах,
У поцілованих сльозах,
Доведений до забуття
Консенсус моря і буття.
4
0
477
Вода
Вода стікає по підвалах.
Вода стікає по ліжках.
Вода стікає по землі.
Вода стікає по мені.
Тече на ліво,
Зліва в право.
Тече, тектиме і текла.
Тектиме, бо не має права,
Щоб кров по венах не текла.
Хотілося б весь вік кричати,
І всі години в переліт,
Шукати, плакати, стогнати.
Щоб посмішку удень вдягти.
І говорити в алфавіт.
І так всі ночі напроліт.
А що тепер?
Тепер, напевно, вже час ламати моноліт,
Під ним цвітуть пахучі трави;
Живе маленький неофіт.
Малим родився,
Ним і вмре.
Такії довго не живуть.
Їх душать в ліках, топлять в нервах.
Бо ті навзрид лише ревуть.
А люди у вогні —
Купаються в багні,
Всміхаються стіні,
Згинаються у небутті.
4
0
474
Подорож
Я поїду туди,
Де ніхто не знайде.
Де шукатимуть вічність,
Де ніхто не прийде.
Я поїду далеко,
Може, навіть за край.
Я для себе відкрию
Свій загублений рай.
Я поїду і піду.
Піду в світ цей широкий.
Запрацююсь, забудусь...
Погляд стане жорстокий.
Я поїду до сонця,
До небес, де моря
Неупинно штормують
Мого корабля.
Я поїду туди,
Де ніхто не знайде.
Моє тіло холодне
Будь-хто пройде.
4
0
405
