Надворі сяяло сонечко,погода була чудовою.Звісно,це ж був кінець травня.Сьогодні був щасливий день для Олі,адже в неї випускний в університеті,і від сьогодні в неї вже починається доросле життя.Хоча Оля і раділа,що вона вже закінчила навчання,але водночас вона і боялася,тому що не могла ще до кінця усвідомити,що вона вже не маленька дівчинка і далі їй потрібно шукати роботу,а з часом і створювати власну сім'ю.Олю не покидали ці думки цілий день,але найбільше її мучило запитання,як їй бути далі із своїм коханим Юрою,адже вона планує виїхати в місто працювати,тому що в її селі немає такої можливості.Оля цілу ніч не могла заснути,бо в її голові було багато думок і запитань,на які вона ніяк не могла знайти відповіді.На годиннику вже була друга ночі,а Олі досі не спалося,вона заснула аж перед ранком.
  Настав новий день.Прокинувшись Оля вмилася,і пішла на кухню,щоб поснідати,але їй і шматок в горло не йшов,її досі мучили вчорашні думки.
  Мама помітила,що з донькою щось не так,та вона не наважилася розпитати що сталося,але Оля сама почала розмову.
-Мамо,ти ж знаєш,що я завтра їду до міста,щоб шукати роботу?
-Так доню знаю,звісно,ми тебе не хочемо відпускати так далеко від нас з татом,але ми розуміємо,що ти давно хотіла працювати,тому ми тобі можемо побажати тільки удачі.
-Дякую,матусю,та ви ж знаєте,що я буду приїджати до вас із татом,я ж сумуватиму за вами.-сказала сумним голосом Оля.
-Так,донечко,знаємо та ми й самі будемо приїджати до тебе в гості.-мама обняла й поцілувала Олю.
  І вони всі разом почали снідати,аж раптом мама згадала про Юру,і спитала Олю:
  -Доню,а як твій Юра дивиться на те,що ти виїдеш в місто?
-Я не знаю ми з ним про це ще не говорили,сьогодні з ним зустрінуся й поговоримо.
  Всі вже поснідали,Оля встала прибрала із столу й помила посуду,доробивши домашні справи,вона подзвонила до Юри,щоб призначити зустріч і швиденько пішла збиратися,вже за годину Оля була в тому самому кафе і за тим столиком,де вони колись познайомилися із Юрою.Доки Юри не було,Оля замовила собі каву і із хвилюванням чекала Юри.Вона так поринула в свої думки,що навколо нікого не бачила,аж раптом вона відчула знайомий голос.
-Привіт,кохана,вибач будь ласка за запізнення.
  Піднявши голову вона побачила свого Юру.
-Привіт,та нічого.-відповіла вона якось не дуже весело.
-Олю,що з тобою,чому сумна така?
-Юра нам треба серйозно поговорити.
-Так,кохана я тебе слухаю.
-Розумієш,я завтра їду до міста,шукати роботу і квартиру,щоб змогла там надалі проживати.-Оля опустила голову.
-Але як тоді ми,що буде далі?
-Якщо хочеш,можеш їхати зі мною і ми разом будемо будувати нове життя в місті.
-Олю,але ж ти знаєш я не можу,адже в мене тут хвора мама,я її не залишу саму,зрозумій.
-Я тебе розумію,але я тут залишатися не хочу,тому якщо ти залишаєшся в селі і не готовий виїхати зі мною в місто,то нам потрібно розійтися,бо яке ж це кохання на відстані?-сказала Оля.
-Ні,ти що серйозно,я ж кохаю тебе.
-Я теж кохаю тебе,але вибач я вже все вирішила,завтра мене вже тут не буде.
-Та ну,я не вірю,що ти це кажеш,ти лишень згадай,як ми з тобою тут вперше познайомилися,пам'ятаєш це ж наше кафе.
-Так пам'ятаю,але це кінець прощай Юро,тут ми познайомилися,тут ми і розійдемося.-сказала Оля піднялася і пішла,а в очах було море сліз,вона дуже кохала його,тому не хотіла його залишати.
  А бідолашний Юра залишився сам з розбитим серцем.
  Прийшовши додому,Оля почала збирати валізи,бо завтра вона мала вирушати в дорогу.До Олі в кімнату зайшла мама,й почала розмову:
-Ну,що говорила сьогодні з Юрою?
-Так ми розійшлися.-в її голосі відчувався смуток.
-Але чому?-спитала мама.
-Так вийшло,ну добре зараз не про це,давай сьогодні ввечері посидимо гарно всі разом,бо завтра ранком я вже поїду.
-Добре,допоможеш мені накрити на стіл?-спитала мама.
-Так тільки валізи зберу.
-Добре чекаю тебе на кухні.
  Доки Оля з мамою накривали на стіл,то вже і тато прийшов з роботи.Вони всі разом сіли і повечеряли,прибравши зі столу Оля пішла до себе в кімнату,і постаралася заснути,щоб швидше наступило завтра,адже вона давно мріяла про роботу в місті,тому вона з нетерпінням чекала цього дня.