По дорозі до Львова,у автобусі Юра замислився про покупку машини,бо він не хотів,щоб його вагітна дружина їхала автобусом до батьків,а що це хороша ідея,зарплата в них з Олею була досить гарна,а інколи ще й чайові хороші,і Оля почувши цю ідею була не проти,адже мати власну машину дуже вигідно.Тому з часом вони все ж таки купили машину.
  Час швидко пролітав і вже за два тижні буде пів року,як померла Юрина мама,а в Олі вже ішов п'ятий місяць вагітності.Вони відпросилися з роботи на два дні,і адміністратор відпустила їх,тому в суботу вони вже виїхали в дорогу,батькам вони не повідомили про приїзд,то коли на подвір'я до Олиних батьків заїхала машина,вони не розуміли хто це.З машини вийшла Оля,батьки від радості вибігли на двір,обняли і поцілували своїх дітей.
-Діти,чому ви не попередили що приїдете?
-Та ми забули,мамо.
-Та нічого,проходьте в дім.
-Ідемо,тільки гостинці візьмемо.-сказав Юра.
-Та навіщо ви гроші тратите у нас все є,але всеодно дякуємо,діти а ви на довго приїхали?
-Та всього на два дні,адже завтра півроку,як померла мама Юри.-сказала Оля.
-Ой справді,ми й забули,вибач Юро.
-Та нічого не вибачайтеся.
  Вони сіли всі разом повечеряли,а після Оля з мамою почали готувати їжі,щоб зробити завтра обід за маму Юри.Вже неділя,Юра скликав сусідів на обід,всі трохи посиділи та й порозходилися,а Оля з мамою все поприбирали.Вони з Юрою вже збиралися в дорогу,батьки побажали щасливої дороги,і вони поїхали.Дороги на даний момент була дуже погана,бо надворі була зима і було слизько,спочатку все було добре,та неочікувано на трасу виїхала вантажівка.Юра намагаючись ухилитися від вантажівки злетів з дороги,вони потрапили в аварію,коли прийшли трохи до тями вийшли з машини,вони зупиняли машини,та ніхто не хотів зупинятися,але один чоловік старшого віку зупинився,Оля погано себе почувала  тому вони поїхали до лікарні,вони подякували чоловоківі і оплатили дорогу,а потім пішли до лікарні.Олю обстежили,після обстеження на неї чекала не найкраща новина.Оля лежала в палаті під крапильницею,в палату зайшла лікарка.
-Доброго дня,як ви себе почуваєте?-сказала лікарка.
-Я нормально,а як моя дитина?
  В палаті настала тиша,лікарка не знала як сказати Олі цю новину.
-Олю,ви тільки не хвилюйтеся,але ви втратили дитину.
  Оля нічого не сказала просто розплакалася і лікарка швидко вколола їй заспокійливе,та це була не найгірша новина.
-Я не вірю вам,ви брешете.-сказала Оля.
-Вибачте,але це правда,а ще ви більше ніколи не зможете мати дітей.
-Вийдіть,негайно.-закричала Оля.
  Лікарка вийшла,адже розуміла,який це був розпач для молодої дівчини,а в палату зайшов Юра,він уже про все знав.
-Коханий.-це єдине що сказала Оля і знову розплакалася.
-Олю,заспокойся ми це переживемо разом,пам'ятаєш ти ж казала,що ми завжди будемо поряд.
-Так казала,але навіщо тобі жінка,яка не може мати дітей.
-Повір ми впораємося,зрештою можна всеновити дитину з дитячого будинку.
-Що справді,ти згоден?
-Так,Олю,бо я кохаю тільки тебе і хоча ця дитина буде нам не рідна,та вона зробить нас щасливою.
-Я кохаю тебе,я й не думала що ти захочеш всеновити дитину.
  Вони просто обнялися і мовчали далі,їхню тишину перебив прихід батьків.
-Донечко,люба як ти?
-Вже добре.
-А дитинка,з нею все добре?
  Оля знову заплакала й не змогла дати відповідь,тому Юра відповів за неї.
-Мамо,тату,дитини вже нема і ніколи не буде.-сказав сумним голосом Юра.
-Як,синку,це розуміти?
-Просто Оля,більше ніколи не зможе мати дітей,та я знайшов вихід,ми з Олею поговорили і вирішили всеновити дитину.
-Діти мої,це гарна ідея,якщо ви так вирішили,ми не будемо проти,ця дитина нам всім принесе щастя,от побачите.-сказала батьки.
  Вони попрощалися з Олею і Юрою,і поїхали додому.А Юра залишився поруч з коханою.