Вже настав ранок,Оля швиденько прокинулася,щоб встигнути на автобус.Оля попрощалася з батьками і хотіла вже виходити,та батьки розплакалися,що їхня єдина донечка,їде від них в далеку дорогу.
-Мамо,тату,ну не плачте я ж буду приїджати,як тільки я облаштуюся в своїй новій квартирі,і дзвонити вам завжди буду.-сказала Оля теж крізь сльози і обняла батьків.
-Та ми знаємо донечко,але ж як не сумувати,ти ж наша єдина дитина,і ми тебе сильно любимо.
-І я вас люблю,мої рідні,але я повинна вже іти,бо спізнюся на автобус.-Оля ще раз обняла батьків на прощання.
-Добре,доню,щасливої дороги,як доїдеш подзвони.
-Обов'язково,ну все бувайте,мої любі,не сумуйте.
  І ось Оля вже сиділа в автобусі на своєму місці.Незабаром вона вже була у Львові,у місті якому вона так мріяла жити.Зловивши таксі Оля поїхала до своєї квартири,яку вона винайняла у похилої жінки,і за годину вона вже була біля порогу квартири.Вона відчинила двері,занесла всі свої речі і почала облаштовуватися,там було усе що потрібно:спальня,ванна і невеличка кухня.Ознайомившись з квартирою і розіклавши всі свої речі,Оля прийняла душ і заварила собі теплого чаю,щоб трохи розслабитися,аж раптом вона згадала,що забула подзвонити до батьків.Вона піднялася,знайшла телефон і набрала до мами.
-Алло,матусю,привіт я вже на місці.-сказала радісно Оля.
-Донечко,чому ти не подзвонила швидше?
-Вибач,так замоталася доки до квартири добралася,а потім ще всі речі розкладала,і ось тепер вже вільна.
-Розумію,а як ти доїхала,як квартира?
-Доїхала добре трошки дорога втомила,але то нічого зараз відпочину.А квартира дуже сподобалася,тут так затишно,наче вдома.
-От і добре,доню,ти головне там добре їж і бережи себе.-сказала мама.
-Добре,матусю,не хвилюйся,а як ви там з татом?
-Ми добре,тільки сумуємо за тобою сильно.-сказала мама крізь сльози.
-Мамо,ну от чому ти знову плачеш,все ж добре.
-Та ні тобі здалося я не плачу,ти краще розкажи,що там з роботою?
-Та не знаю ще,я сьогодні так втомилася,що завтра вже з новими силами піду шукати роботу,якщось знайду я вам подзвоню.
-Так,звісно,відпочивай сьогодні,а завтра обв'язково подзвони,щоб ми не переживали.
-Добре подзвоню,ну все папа скучаю за вами дуже.
-Папа,донечко,і ми скучаємо.
  Закінчивши розмову Оля готувалася до сну,хоча на годиннику була тільки дев'ята вечора,але її так вимотала сьогоднішня поїздка,що вона дуже міцно і швидко заснула.