Оля швиденько побігла додому,зібрала сумку і побігла на вокзал,вже за пів години вона сиділа в автобусі.
  Батькам вона так і не подзвонила,що їде,тому коли вона відчинила двері,батьки не повірили,що на порозі стоїть їхня рідна Олечка.
-Привіт,мої рідні.-вона обняла їх і заплакала.
-Привіт,доню,чому не повідомила що приїдеш?
-Та я й сама не думала що приїду,а як там Юра,коли ховають його маму?
-Юра у розпачі,тільки плаче,навіть нічого не їсть,а маму ховають завтра.
-Зрозуміло,я побігла до Юри.
-Доню,хоч поїж щось.
-Ні не хочеться.
  Вона швиденько пішла до Юри,та коли він побачив її на своєму порозі,не захотів щоб вона увійшла,та Оля не пішла звідти доки він її не впустив:
-Ну,коханий,пробач що тоді так вийшло,благаю впусти.-вона розплакалася.
  Юра досі дуже кохав Олю,тому звісно потім він впустив її:
-Гаразд,проходь.-промовив ледь чутно.
-Юро,співчуваю тобі.-сказала вона і хотіла його обняти і поцілувати,та він відвернувся від неї.
-Дякую,я й не думав що ти приїдеш
-Чому,хіба ти думав що я покину тебе самого в таку важку хвилину,ти ж знаєш ми завжди були разом ще з студентських років.
-Так,були.-відповів якось холодно Юра
-А ти як взагалі,тримаєшся?
-Намагаюся та виходить не дуже.
  Оля подивилася на Юру,в його очах вона побачила пустоту,вона взяла його за руку і сказала:
-Тепер ти не сам,в тебе є я.
  Ці слова трохи зігріли душу Юри,та він всеодно не міг ще пробачити до кінця того,що Оля тоді поїхала,тому сказав:
-Вибач,ти б могла залишити мене самого.-сказав Юра,він хотів побути на самоті з своїми думками.
-Гаразд,тільки знай я завжди поруч,від сьогодні і назавжли.-сказала Оля і обняла Юру.
  На цей раз він сам обняв її і відчув щось таке рідне в цій людині,він зрозумів що Оля це та людина,яка замінить цю порожнечу,яка є зараз в його душі.
-Ну все бувай,до завтра.-сказав Юра.
-До завтра.
  Сьогодні Оля важко засинала і всю ніч якось погано спала.І вже новий день,Оля була сумна,бо сьогодні вона знову має повертатися до Львова,а їй так не хотілося покидати Юру.Вона встала і пішла на кухню,там її чекали батьки.
-Доброго ранку.-сказала Оля.
-Доброго ранку,доню,як спалося?
-Та не дуже,всю ніч думки мучили.
-Напевно про Юру?
-Так,я думала що робити далі,я не хочу його тут самого покидати,тому я вирішила що запропоную йому сьогодні,щоб він їхав зі мною до Львова,я його влаштую в той ресторан де я працюю,і квартиру я маю,тому він може жити зі мною.
-Це гарна ідея.-промовили батьки.
  Вона швиденько поїла і пішла на похорон,до Юриної мами.Бідолашний Юра дуже плакав,коли проводив свою маму в останню путь,бо в нього тепер нікого немає,адже тато помер ще коли він був маленьким.Після похорону Оля підійшла до Юри,щоб поговорити з ним.
-Юро,привіт.
-Привіт Олю,ти щось хотіла?
-Можна з тобою поговорити,про дещо?
-Так слухаю тебе.
-Я розумію,що тобі зараз не до моєї розмови,але просто вислухай мене,бо вечором я вже їду до Львова.Юро,я не хочу з тобою розлучатися більше,тому я тобі пропоную,щоб ми разом їхали до Львова,будеш працювати разом зі мною на одній роботі,і жити будемо разом,ми почнемо нове життя в новому місті,ти згоден?
-Вибач,але мені треба подумати.
-Добре,я розумію тебе,але просто знай я тебе буду чекати,бо я кохаю тебе.-вона поцілувала його в щічку.
   Він нічого не сказав,але всередині він розумів,що теж кохає цю людину,і не зможе без неї,та він розвернувся і пішов,а Оля пішла додому,бо ввечері в неє автобус до Львова,хоча їхати самій їй не хотілося
  Додому Оля прийшла в поганому настрої,та попри це зібрала сумку,посиділа з батьками і пішла на автобуса.Батьки побажали їй щасливої дороги і сказали,щоб вона чекала їх в гості.Оля вже вийшла з будинку,і побачила Юру,в очах в неї було здивування.
-Ти що їдеш зі мною?-сказала Оля.
-Не сьогодні,мені треба дещо тут владнати,а за тиждень постараюся приїхати.
-Серйозно,коханий,я дуже рада,я обіцяю тобі ми почнемо нове щасливе життя.-сказала Оля з сльозами на очах,та це були сльози радості,вона обняла Юру і поспішила на автобуса.
-Шасливої дороги,кохана.
-Дякую,пам'ятай я чекаю.