Кохання-не гра.

Mashka Zelenchuk

Я кохання твого не розумію, А може ти і не кохаєш? Та ні я в це не повірю, Що ти зі мною тільки граєш. Прошу,як не кохаєш то іди, Я відпущу тебе,тримать не буду. Бо я не витримаю цієї гри, Якщо не підеш ти,то я піду. Не озирнуся я тобі у слід, І сльози за тобою проливать не буду. Я тільки тихо так скажу собі: "Я сильна,я це все забуду". От тільки досі я не розумію, Чому кохаю ти мені казав? Чому дарив мені надію? Чому ти з моїм серцем грав? Адже,кохання-це не гра. Кохання-найщиріше почуття, Якщо ти,милий,це не знав, То ти ніколи й не кохав.

2018-12-10 15:19:30

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Mashka Zelenchuk

@Сергій Оксентюк дякую😀😄

Відповісти

2018-12-10 19:33:22

Seven

Дуже класний вірш.

Відповісти

2018-12-10 19:46:44

Mashka Zelenchuk

@Seven дякую мені приємно😊❤

Відповісти

2018-12-10 19:55:19

Подобається

Інші вірші поета

Чи варто на життя своє жалітись??? Я покохала надто пізно... Серце Не повірю більше тобі

Інші поети

Вікторія

@viktoriya_kiselova

Hell_ga

@Hell_ga

BON BON

@bon_bon_c0xu

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

2858

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13088