Далеко але близько в соц мережах...
Ми хоть і жевемо в різних містах, країнах. Хоть наші країни й воюють. Ми не можемо забути одне про одного, це нереально, ми як прив'язані все житя металевими цепами один до одного. На нас кажуть, що ми якісь ненормальні, що як це, кохати людину, до якої не можеш доторкнутися, і побачити її чи його обличчя. А я на це скажу так: -Ми хоть і далеко, хоть ми і вороги одне для одного, але ми можемо говорити, передавати емоції через 2000 кілометрів, один до одного. Хіба це не є коханням? Яка б іще людина, яку ви не знаєте, билася за вас і ризикувала своїм життям, заради незнайомої йому людини... Ви скажите: - Ха, але мій хлопець мені кожен день дарує шоколадки і обіймає, ми з ним в реалі тусимо, а ти його тільки в інеті бачиш. -Ви будете праві, але хоть я його і не знаю, але ваш "хлопець" не ліз би на сутичку з іншими через те, що хтось вас образив. Ви не знаєте сутність кохання, ви не відчуваєте його так, як відчуваю його через слова я... Ви не те шо сліпі, ви не знімаєте рожеві окуляри взагалі ніколи. А я їх і не маю. Ми різні, зовсім різні. Я соціопат, а він ні, Я не можу вийти із будинку бо боюся людей, а він навпаки, із підвищеною самооцінкою. Хто ми? Ми хоть і не знаємо все про всіх, і не бачимо наших облич, але нам це дало нові фарби життя. Поки ви просто диветесь в телефон і не думаючи, що він взагалі комусь потрібен. Ми живемо в віртуальному світі, і колись будемо жити і в реальному. Може вже з іншими, але будемо жити, а не просто говорити пусті слова "Я тебе кохаю". Ми будемо говорити "Ми живимо реально" І в будь-якій ситуації згадувати одне одного, як того, хто допоміг виолізти із будніх пробрем, допоміг полетіти безкрілій пташці, допоміг побачити світ живим. Ми- діти інтернету, народжені дітьми книжок, ми живемо в хаосі, який створили самі, і не знаємо, як будемо жити в наступний день, ми не можимо відірватися він Інстаграму, ігор, всякої дурні в телефоні. Ми просто не знаємо, що є щось інше, щось, що дає ЖИТТЯ, справжне і незвичайне... Може, мене зрозуміли небагато людей, але я прошу тих, хто це читав. Вимкніть свій телефон і підіть на вулицю, можете позвати друзів, кого хочете, і просто посидіть з ними в кафе і подивіться через вікно на вулицю, дізнайтеся один про одного хоть щось реальне...
2019-10-02 19:55:38
4
0
Схожі вірші
Всі
Присвячую
Присвячую тобі вірші українською, Бо не знаю, якою мовою висловлювати свої почуття. Хоча, для тебе, мабуть, краще російською, Але я вірю: зрозумієш і так. Бо коли ми зустрінемось, важливим буде лиш погляд: Серце не потребуватиме слів, Йому буде байдуже звідки ми родом, Навіть, якщо з ворожих країн.
73
4
3517
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5355