Просто о правде
Скрывают, правду прячут Отчаянно и странно – Чем продлевают телу Его земную жизнь. Так принято, а значит В одеждах постоянно. Одеты волны в пену Несутся сверху вниз. А над одеждой стены, Украшены оконцем, И страшные бойницы Со стрелами ресниц. Когда-то были белы, Но выцвели под солнцем. Нисходит слёз водица – Дождей немой каприз. Нисходит, поит землю, Где черви обитают, И, правдою питаясь, Людские ждут тела. А в это злое время Душа горит святая, Что правдою питалась Всю жизнь, а жизнь ждала. Лишь правда лечит души Да волны поднимает, И им не нужен ветер, Чтоб пеной суть скрывать. Глаза раскрыты, уши – Услышат и узнают, Чтоб жить на белом свете И в будущем опять.
2024-01-09 07:24:13
0
0
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2083
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12014