Сила слов
Михаэль Казакевич
Вас будут бить и требовать страстей И смерть детей, которых вы любили, Просить хороших для себя вестей, Тела друзей стирать в подобье пыли. Вас будут бить и требовать огня Святого, чтоб горел он в преисподней, Затем устав потребуют Меня, Чтоб стало петь и врать для них свободней. Так знай, поэт, Меня не грех отдать, Отдай детей, от страха не кричащих, Но не стихи – ты лучше съешь тетрадь – Ни реже не пиши им, ты ни чаще. Запомни навсегда Мои слова. В стихах твоих живительные силы. Раз скажешь ты: "зелёная трава", – Коса её ни разу не скосила. Не славь ни войн и смерти жуткий бред, Ни жертв её, забытых и сожжённых. Пусть рвут жены единственный портрет, Насилуют детей, ты им поклоны По пояс или даже до земли. Но не пиши стихов своих во славу Животным, им, чтоб выжить не смогли, Чтоб Мне найти на них Мою управу.
2023-08-27 07:38:04
0
0
Інші вірші поета
За стеклянною стеной Я Бог твой И небосвод, которой вот Выбор и дорога
Інші поети
Rodrigo Crespo
@rodrigo_crespo
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2886
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13176