Соль земли
Не хлебом единым, но болью едины – Пусть айсберги тают и крошаться льдины – Три раза макая в соль хлеба мякину, Из сказок спускаемся в жизни долину. На наших столах по обычиям древним, Хоть жизнь в городах современных другая, Стоит на виду, как бывало в деревне, Солонка, гостей за столом ожидая. Мы нижние воды наверх поднимаем Словами молитвы, слезами, судьбою. Измучены души в стремлении к раю, Полны океаны солёной водою. Нисходит огонь, принимающий жертвы. Восходит душа над горящею солью. Из верхних миров посылают ответы К нам вниз, где они облачаются болью. И, крови потоком всё тело пронзая, Доходит до сердца, его поджигая, Та боль, что стекает из вечного рая, Надеждой смущая, смешная такая. Надеждой на вечность, надеждой на верность, Надеждой на встречу сквозь жизни мякину. И тают кристалы не прочны и бренны. Люблю я, взаимно, любя не покину.
2022-12-18 12:06:15
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Воланд Дарсі
Красиво, боль означает, что мы ещё живы
Відповісти
2022-12-18 18:29:11
Подобається
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2622
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12738