Дух
Жах почався так і не закінчившись, в далеку дрогу подався не зупинившись, Сум, був мовчавши. Ми тілики ми, залишились самі. Дорога жаху страшна, чорно білі тона Смерть страшна? В чому сенс життя? Де ділись гроші...... без них люди не.... Не люди – не хороші. Ми....потребуємо всіх, але потрібні тільки самому собі. Ми любим гріх, звинувачуючи тих хто не причетний, думаєм за них за тих кого потребуєм. Так коли дорогу пройду, у ліс я зайду. Де багато ворон, чекають моє тіло і плоть. На коліна стану я. Покажу воронам свою суть, щоб налетіли і жахнулись, пернаті. Яка я багата. Плоть багата. Навіть душі не треба, щоб ліс став кольоровим. До смерті усмішка для заздривих ворон. Такий мій поклон. І після смерті в лісі, де навколо ворони тухнуть, ляжу на листя. Кольори рухнуть, а на обличчі тільки посмішка.
2020-09-27 19:45:34
5
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4095
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2916